«В’язень» Фріда Мак-Фадден

Брук Салліван повертається до містечка, де минула її юність, і влаштовується працювати медсестрою у в’язничній лікарні. Робота їй потрібна терміново. Вона сама виховує маленького сина, грошей бракує, а життя давно пішло зовсім не так, як колись мріялося. Здавалося б, звичайна нова робота. Але є одна проблема: у цій в’язниці сидить Шейн Нельсон — хлопець, з яким Брук колись зустрічалася. І людина, яку засудили за серію жорстоких убивств. Найгірше навіть не це. Брук колись була тією, хто свідчив проти нього.

Фріда Мак-Фадден дуже добре вміє створювати атмосферу тривоги з дрібниць. Коридори в’язниці, металеві двері, дивні погляди охоронців, постійне відчуття, що поруч є щось небезпечне. Брук намагається переконати себе, що минуле залишилося позаду, але що довше вона працює у в’язниці, то сильніше починає сумніватися у всьому, що пам’ятає про ті події. І читач разом із нею теж починає сумніватися.

У книзі постійно виникає відчуття пастки. Наче кожна людина щось приховує. Шейн поводиться не так, як очікуєш від серійного вбивці. Брук нервує дедалі більше. А навколо з’являються нові тривожні деталі, через які стає незрозуміло, кому тут узагалі можна довіряти. І саме це у Мак-Фадден виходить найкраще — вона пише так, що сторінки буквально перегортаються самі. Розділи короткі, напруга постійно наростає, а сюжет увесь час підкидає нові підозри та повороти. Здається, ти вже зрозумів, що відбувається. А потім книга різко змінює напрямок. При цьому роман не перетворюється на «головоломку». Тут багато особистих страхів Брук: провини, сорому, втоми й бажання просто захистити свого сина та нарешті мати нормальне життя. Через це історія відчувається живою, а не просто набором шокових сцен.

Читачі часто хвалять «В’язня» саме за атмосферу параної. За те, як авторка змушує підозрювати буквально кожного. І за фінал, після якого хочеться одразу повернутися на початок і перевірити, де саме тебе так майстерно обдурили 😶 Якщо подобаються психологічні трилери з ненадійними спогадами, небезпечними секретами та відчуттям, що правда значно страшніша за офіційну версію подій, «В’язень» дуже легко затягує. А потім уже не відпускає до останньої сторінки.