<
«Москалева криниця» Тарас Шевченко

Вірш «Москалева криниця» Тарас Шевченко

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд
Loading...
581 переглядів
581 переглядів
[uptolike]

Вiрш «Москалева криниця» Тараса Шевченко

Тарас Шевченко
Москалева криниця

Поема.
Я. Кухаренкові.
– Не варт, єй-богу, жить на світі!..
– То йди топись! – А жінка! Діти?
– Ото ж то, бачиш, не бреши!
А сядь лишень та напиши
Оцю бувальщину… То, може,
Інако скажете, небоже.
Пиши отак: було
Село.
Та щоб не лізти на чужину,
Пиши: у нас на Україні.
А в тім селі вдова жила,
А у вдови дочка була
І син-семиліток
Добро, мавши діток
У розкоші, хвалиш бога…
А вдові убогій
Мабуть, не до того,
Бо залили за шкуру сала,
Трохи не пропала.
Думала – в черниці
Або йти топиться,
Так жаль маленьких діток стало!
Звичайне, мати, що й казать!
Та, може, снився-таки й зять:
Бо вже Катруся підростала
Чи вже ж їй вік продівувать,
Зносити брівоньки нізащо?..
Ні, дівонька вона не та!
Таки ж у тім селі, трудящий!
(Бо всюди сироти – ледащо)
У наймах виріс сирота,
Неначе батькова дитина!
То сяк, то так
Придбав сірома грошенят,
Одежу справив, жупанину
Та ні відсіль і ні відтіль
На ту сирітську копійчину
Купив садочок і хатину,
Подякував за хліб і сіль
І за науку добрим людям
Та до вдовівни навпростець
Шелесть за рушниками!
Не торгувались з старостами,
(Як те буває між панами)
Не торгувавсь і панотець
Усім на диво та на чудо!
За три копи звінчав у будень…
Просохли очі у вдови,
Отак-то, друже мій, живи,
То й весело на світі буде.
І буде варт на світі жить,
Як матимеш кого любить.
Хоть кажуть от ще що, небоже:
Себе люби, то й бог поможе.
А доведеться умирать?
Здихать над грішми? Ні, небоже!
Любов – господня благодать!
Люби ж, мій друже, жінку, діток;
Діли з убогим заробіток,
То легше буде й зароблять.
Одружились небожата.
Дивувались люде,
Як то вони, ті сироти,
Жить на світі будуть?
Минає рік, минув другий,
Знову дивувались.
Де в тих сиріт безталанних
Добро теє бралось?
І в коморі, і надворі,
Та току й на ниві,
І діточки як квіточки,
Й самі чорнобриві,
У жупанах похожають,
Старців закликають
На обіди, а багаті –
То й так не минають.
Не минали, себелюби,
Та все жалкували,
Що сироти таким добром
Старців годували!
“Коли гниє, то спродали б,
Адже ж у їх діти!..”
Ось слухай же, що то роблять
Заздрощі на світі
І ненатля голодная.
Ходили, ходили,
Поки вночі, жалкуючи,
Хату запалили!
Нехай би вже були непевні
Які вельможі просвіщенні:
То і не жаль було б; чи так?
А то сірісінький сіряк
Отак лютує. Тяжко, брате,
Людей на старість розпізнати.
А ще гірше ззамолоду
Гадину кохати.
Очарує зміїними
Карими очима…
А пек тобі, забув, дурню,
Що смерть за плечима.
До стебла все погоріло,
І діти згоріли,
А сусіди, і багаті
І вбогі, раділи.
Багатії, бач, раділи,
Що багатше стали,
А вбогії тому раді,
Що з ними зрівнялись!
Посходились жалкувать,
Жалю завдавати.
“Шкода, шкода! Якби знаття,
Копійчину б дбати,
То все б таки не так воно…
А що пак, Максиме!
(Бо його Максимом звали.)
Попродай скотину
Та ходи до мене в найми,
Що буде, те й буде.
Будем знов чумакувати,
Поки вийдем в люде,
А там знову…” Подякував
Максим за пораду.
“Побачу ще, як там буде;
Коли не дам ради,
То тойді вже, певне, треба
Іти в найми знову…
Де-то моя Катерина,
Моя чорноброва!..
Вона мене все радила,
І тепер порадить!..”
Та остання ся рада
Навіки завадить.
Воли твої і корови
Разом поздихали,
А Катруся з москалями
Десь помандрувала!
Тепер отак пиши, небоже.
Максим подумав, пожурився;
А потім богу помолився,
Промовив двічи: – Боже!Боже! –
Та й більш нічого.
Од цариці
Прийшов указ лоби голить.
“Не дав вдовиці утопиться,
Не дам же й з торбою ходить!” –
Сказав Максим, і грунт покинув.
Бо вдовиного, бачиш, сина
В прийом громада повезла.
Такі-то темнії діла
Творяться нишком на сім світі!
А вас, письменних, треба б бити,
Щоб не кричали: “Ах! аллах!
Не варт, не варт на світі жити!”
А чом пак темні не кричать?
2
Хіба ж живуть вони? І знають,
Як ви сказали, благодать,
Любов?..
1
Що, що? Недочуваю…
2
Вони, кажу вам, прозябають.
Або, по-вашому, ростуть,
Як та капуста на городі.
1
Отак по-вашому! Ну, годі ж,
Нехай собі і не живуть…
А все скажу-таки: як хочеш,
А ви їм жить не даєте,
Бо ви для себе живете,
Заплющивши письменні очі.
2
Отже, як будем так писать,
То ми й до вечора не кончим.
Ну, де той безталанний зять?
Вернувсь вдовиченко додому,
А зять пішов у москалі.
Не жаль було його нікому,
Та ще й сміялись у селі!
Отже, далебі, не знаю,
Чи вона верталась,
Катерина до матері,
Чи так і пропала?
Була чутка, що стрижену
В Умані водили
По улицях – украла щось…
Потім утопилась.
Та все то те, – знаєш, дюде
Втоплять і задушать!
А може, то така правда,
Як на вербі груші.
Знаю тілько, що про неї
І пісню проклали.
Я чув тойді, на досвітках
Дівчата співали:
“Шелесь, шелесь по дубині,
Шапки хлопці погубили,
Тілько наймит не згубив,
Удовівну полюбив…”
Соромітна, нехай їй лихо!
Минали літа тихо, тихо, –
Отак пиши, – і за гріхи
Карались господом ляхи,
І пугав Пугач над Уралом.
Піїти в одах вихваляли
Войну й царицю. Тілько ми
Сиділи нишком, слава богу.
Після великої зими
Вернувся і Максим безногий.
В поході, каже, загубив.
Та срібний хрестик заробив!
– Чого він придибав? Нема в нього хати,
Ні сестри, ні брата, нікого нема.
Чого ж він приплентав? – А хто його зна!
Чи чув ти, що кажуть:легше умирати
Хоть на пожарині
В своїй стороні,
Ніж в чужій в палатах. Чи чув ти? – Ба ні.
Ей, дядечку, швидче, швидче будемо писати,
Бо хочеться спати і вам і мені.
Зажуривсь москаль-каліка,
Де йому подітись?
Вдовиченко в пікінерах,
Вдова на тім світі!
До кого ж він прихилиться?
Де перезимує?
Уже осінь незабаром
Зима залютує.
Нема йому в світі долі,
Полинула в поле!..
Попросився зимувати
До дяка у школу.
Бо таки й письма, спасибі,
Москалі навчили,
І в косі був, бо й москалі
Тойді, бач, носили
Сиві коси з кучерями
Усі до одного
І борошном посипали
Бог їх зна, для чого!
Максим таки як письменний,
Було, помагає
І на клиросі дякові
І псалтир читає
Над покійними. Й хавтури
З школярами носить.
А в пилипівку, сірома,
Христа ради просить!
Нічого, знай, своє пиши
Та перед людьми не бреши.
Хоч би тобі лихе слово
Почув хто од його.
– І талан і безталання –
Все, – каже, – од бога.
Ані охне, ні заплаче,
Неначе дитина.
І собаки не кусали
Москаля Максима.
А в неділю або в свято,
Мов причепуриться,
Шкандибає на вдовину
Пустку подивиться.
Сяде собі у садочку…
І вдову згадає
І за її грішну душу
Псалтир прочитає.
Катерину о здравії
Тихенько пом’яне!
Утре сльози – все од бога –
Й веселенький стане.
А в петрівку і в спасівке
Не спочине в школі,
Бере заступ і лопату,
Шкандибає в поле…
І край шляху при долині –
Отже, не вгадаєш,
Що каліка виробляє, –
Криницю копає!
Та й викопав. На те літо
Криницю святили,
На самого маковія,
І дуб посадили
На прикмету проїзжачим.
А на друге літо
Москаля вже неживого
Найшли в балці діти
Коло самої криниці –
Вийшов подивиться
Останній раз, сіромаха,
На свою криницю.
громадою при долині
Його поховали
І долину і криницю
На пам’ять назвали
Москалевою. На спаса
Або маковія
І досі там воду святять.
І дуб зеленіє.
Хто йде, їде – не минають
Зеленого дуба,
В холодочку посідають
Та тихо та любо,
П’ючи воду погожую,
Згадують Максима…
Отак живіть, недоуки,
То й жить не остине.

Аналiз вiрша «Москалева криниця» Тараса Шевченко

Вірш «Москалева криниця» Тараса Шевченка, який було написано 7 травня 1857 року, є поемою, присвяченою Я. Кухаренкові. У цьому творі автор торкається тих питань і тем, які починають хвилювати кожну людину з того моменту, коли вона навчається мислити. Поет розмірковує на морально-філософські теми: про сенс людського життя, пошук свого призначення, добро і зло, праведність і гріховність…

Відомо, що існувало дві редакції даного твору. Перший варіант Шевченко написав ще у 1847, коли перебував в Орській фортеці. А от друга редакція з’явилась лише у 1857, коли поет переписав поему у «Більшу книжку». Тільки це був уже фактично інший твір, тому що занадто багато правок вніс автор. Наприклад, він додав персонаж оповідача, у дечому змінив сюжет, посилив ліричність і драматичність твору. І це була лише невелика частина коректур.

Другу редакцію поеми випустили друком у 1861 році, а оригінальний (перший) текст надруковано було у 1876 І якщо тоді у людей було не так вже й багато можливостей, щоб познайомитись з творчістю класика, то сьогодні будь-хто може читати вірш «Москалева криниця» Тараса Шевченка українською мовою, коли йому це зручно і цікаво. Наша віртуальна бібліотека відчинена завжди, тому заходьте, читайте і насолоджуйтесь українським поетичним словом великого Кобзаря.

Читайте також усі 👉 Вірші Тараса Шевченка 👈 на нашому книжковому сайті Книгого.


Ми НЕ розповсюджуємо книгу (файли) безкоштовно для скачки, оскільки це порушує Авторське право. Наш сайт носить виключно інформативний характер, де читачі можуть ознайомитися цікавим описом книги від нашого сайту, з анотацією від видавництва, відгуками та цитатами з книжки. Для того щоб отримати книгу, ми пропонуємо пропонуємо вам список посилань інтернет-магазинів для того, щоб ви змогли купити, слухати читання книги (аудіокнигу в mp3 (мп3)), завантажити / скачати або читати онлайн повну версію книги «Москалева криниця» Тараса Шевченко та насолоджуватися нею.

Як правило, на сайтах-партнерах ви зможете знайти такі формати книги «Москалева криниця» Тараса Шевченко: fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (епаб), pdf (пдф) українською мовою, які підійдуть на такі пристрої як - електронна книга, телефон на Андроїд (android), айфон, ПК (комп'ютер), айпад.

Якщо ви є правовласником книги «Москалева криниця» Тараса Шевченко і бажаєте, щоб ми видалили її з нашого книжкового сайту, будь ласка, напишіть нам на пошту abuse.knigi@gmail.com і ми в найкоротші терміни її видалимо.

Рекомендації

Відгуки на вірш «Москалева криниця» Тараса Шевченко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *