Головне – не перечити долі, помічати її знаки й дослухатися до того, що підказує серце. І тоді все буде чудово.
Ми відчули, що значить втратити рідну душу. Це – як відірвати від серця шматок і лишити, щоб кровоточило.
"Здавалося б, ну що такого? З'явилась у думках людина. Ат, ні. Змінилось геть усе: я відчуваю по-іншому, бачу по-іншому, чую інакше, повітря – й те інше: таке хвилююче, свіже, тремтливе. З тобою я відкрив для себе зовсім інший, особливий світ: світ, у якому є ТИ. І це чудовий світ, де я живу й дихаю лиш тобою."
"Люблю писати. Це – як дихати. Не напишу хоч рядок у день – і мені не стає повітря…"
Дощ у Львові – це, знаєте, не просто якесь звичайне атмосферне явище. Це – щось виняткове і неповторне.
Бути поряд з коханою людиною, розділяти з нею кожну мить свого життя, дарувати їй своє тепло, ніжність, підтримку і, що б не сталось, міцно тримати її руку – ось що дійсно має значення, ось що справді важливо.
Коли любиш, то наскрізь бачиш душу коханої людини, відчуваєш її кожною клітинкою свого тіла, кожною шпариною власної душі.
Ось він, справжній смак життя – свіжий, хвилюючий, приправлений невідомістю і радісним передчуттям.
З першого погляду вона оселилася в його серці, і він зрозумів, що це навік.
