– Знаешь что? В Сибири уже строят концлагерь для вас!
– Для нас?.. – перепитав я.
– Да! Для таких, как ты! Для украинцев! Достали уже!! […] Давай, приезжай, там уже ждут тебя!
Я ще трохи помовчав, а тоді сказав:
– Тільки через твій труп, друже… Тільки через твій труп.
Я лише хочу, щоб ви затямили одне: по обидва боки Дніпра є країна, що має назву Україна. У цій країні живуть українці – небратній росіянам народ. І цей народ готовий до останнього відстоювати своє право жити вільно.
…дурдом якийсь, така срака, просвіту нема, але згадую Майдан і вірю, що світло буде…»
І я вірю. А ти?
майже усі волонтери — гарні люди. Така особливість.
що більше ми можемо, то більше від нас вимагається…
Андрій Макаревич, якого зараз цькують у Москві, мав рацію: бісів із людей випустити легше, ніж загнати в них ангелів.
Одним із простих рецептів щастя як у буддистів, так і в християн є допомога тим, кому зараз гірше, ніж тобі.
Як можна бути залюбленим у те, чого не існує? — думав я. Як можна бути патріотом країни, якої немає на мапі? Як можна говорити мовою, яку давно заборонили? Як можна цікавитися старовиною, яка закінчилася так фатально?
Роки викристалізовують нас. Розділяють справжні цінності від емоційних і хвилинних.
Кстати, к морю мы так и не переехали, все время находились дела поважнее – то пьянка, то танцы, то футбол.
Софія не грала в Україну, вона нею й була — революційною, сильною, незрозумілою. Софія, як всі ми, несучи в собі прірву, цю прірву щоразу перестрибувала. Вона будувала й будувала. Себе, будинки, книжки. Це був її спосіб виживати в нашій внутрішній країні прірв.
Справжній письменник – це той, кого, по-перше, публікують, а по-друге, читають.
До українців останнім часом, здається, дійшло, що тоді, як комусь поряд дуже зле, нормальній людині добре бути не може.
Лайно припливає саме, а по перли пірнати треба!
Не втримуй у серці те, для чого там немає місця.
Троє жінок за бажання печеру на палац перетворять.
Коли тобі перевалило за сорок, амбіції потроху відходять на другий план, натомість хочеться сімейного тепла і затишку.
Як писав Гессе, ненавидячи когось, ти ненавидиш у ньому те, що є в тобі самому. Те, чого немає в нас самих, нас не хвилює.
Взагалі-то кажуть, що Амур орудує стрілами. Сперечатись не буду: стріли — то стріли. Хоча до мене ця скотина чомусь щоразу підступає із сокирою.
