«Таємниці Великої Тиші. Книга 2 (Велика Тиша)» Сергій Пономаренко

Події розгортаються 1898 року біля села Велика Тиша. Місцеві називають ліс Чорним і вірять, що там водиться нечисть. І це не просто байки біля печі: у лісі знаходять понівечені тіла молодих жінок, які в день смерті начебто не мали жодної причини туди йти. Через це довкола села й маєтку Кравицьких наростає тривога, а старі чутки про прокляття звучать уже не так безглуздо. Розібратися в цій темній справі має Дем’ян Кучеренко, репортер кримінальної хроніки київської газети. Він приїздить до Великої Тиші на прохання давнього знайомого, поміщика Станіслава Кравицького. Той, схоже, справді потребує захисту — але від кого саме? Від містичного зла, що нібито переслідує його рід, чи від селян, які дедалі більше переконані: монстр може ховатися зовсім поруч, у панському маєтку.

Читач потрапляє в 1725 рік, до палацу Кравицьких, де Саломія опиняється в руках жорстокого пана Януша. В її лінії є чаклунська «чорна книга», втеча, переслідування, насильство й відчуття, що коріння майбутніх жахів сягає дуже глибоко. Друга часова лінія переносить у 1893 рік, до Чорного лісу, де діти збирають ягоди й уже тоді стикаються з моторошними чутками та страхом перед болотяною нечистю. Це не сухий детектив, де все зводиться до пошуку злочинця. Пономаренко грає з українською готичною атмосферою: ліс, легенди, панський рід, старі гріхи, людська жорстокість і питання, що страшніше — справжня нечисть чи самі люди. Саме тому книгу хочеться читати не тільки заради розв’язки, а й заради цього густого, тривожного настрою.

«Таємниці Великої Тиші» варто брати тим, хто любить історичні детективи, містичні таємниці, український антураж і сюжети, де минуле не лежить мертвим вантажем, а буквально тягнеться за героями крізь покоління. Атмосферна, темна, інтригуюча річ — якраз для вечора, коли хочеться чогось із холодком по спині. 🌘