«Реквієм» Анна Ахматова

Вірш «Реквієм» Анна Ахматова

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд
Loading...
763 переглядів
763 переглядів
[uptolike]

Вiрш «Реквієм» Анни Ахматової

Реквієм

Анна Ахматова (1889 — 1966)

Реквієм

Ні, не під чужинним небозводом
Вирієм я тішила судьбу —
Я тоді, була з своїм народом.
Там, де мій народ, на лихо, був.
1961

Замість передмови

У страхітливі роки єжовщини я простояла сімнадцять місяців
у в’язничних чергах у Ленінграді. Одного разу хтось “упізнав”
мене. Тоді жінка з голубими губами, яка стояла за мною і яка,
звісно, ніколи в житті не чула мого імені, спам’яталася від заці-
пеніння, що ним усі ми були скуті, і запитала мене на вухо (там
усі розмовляли пошепки):
— А це ви можете описати?
I я сказала:
— Можу.
Тоді щось схоже на посмішку промайнуло тим, що колись
було її обличчям.
1 квітня 1957 р.
Ленінград

Посвята

У такому горі никнуть гори,
Кам’яніє тікищем ріка.
Незворушні лиш в’язниць затвори,
Поза ними “каторжанські нори”
I журба, як смерть, гірка.
Ще для когось, може, віє легіт.
Ніжне сонце за Неву спада —
Ми не знаєм, будневі підлеглі,
Чуєм лиш ключів іржавий скрегіт
Та важкий, державний крок солдат.
Дзвонять нам заутрені зловіщі.
Брук столичний одичів, знімів.
Збіжимось — мерці од нас живіші!
Сонце низько, та Нева у вічі
Зблискує надією в імлі.
Врешті — вирок… Сльози рятували:
Назавжди відрізнена од всіх,
Мов на площі — навзнак — зґвалтували,
Пси у підворітні недорвали, —
Йдеш, немов сновида… В мертвий світ…
Де тепер сестриці безталанні
Двох моїх осатанілих літ?
Сніг сибірський, може, їм востаннє
Шелестить з-під місяця й не тане?
Всім їм шлю прощальний свій привіт.
Березень 1940 р.

Вступ

Це було в ті часи, як всміхався
Тільки мрець: розквитався — і рад.
Наче зайвий доважок, гойдався
При в’язницях своїх Ленінград.
А коли, одурілі від муки,
Уже ткалися в’язнів полки,
Їм уривчасту пісню розлуки
Паровозні ридали гудки.
Зорі смерті стояли над нами,
I безвинна судомилась Русь
Під кривавими каблуками
I під шинами чорних “марусь”.

I

Забирали тебе на світанку,
Мов на цвинтар, тебе провела.
Плачуть діти тобі наостанку.
На божниці свіча опливла.
На устах твоїх — крига ікони,
Смертний піт на чолі… Смертна мить…
Як стрілецькі знеславлені жони,
Під Кремлем буду вити і вить!
[Листопад] 1935 р., Москва

II

Тихо плине тихий Дін,
Жовтий місяць входить в дім.
Входить в шапці набакир.
Хлібний місяць, лютий мир.
В домі — голод і пітьма.
Хвора жінка в нім. Сама.
Мужа вбито. Син в тюрмі.
Хто заплаче по мені?
(1938)

III

Ні, не я, це за мене хтось інший страждає,
Я б так не могла, а лицедійство
Хай запинала чорні заступлять.
I хай винесуть ліхтарі…
Ніч.
(1939)

IV

Уявити б тобі, насмішнице,
Чарівнице в своїм гурті,
Царськосільська весела грішнице,
Що тобі судилось в житті —
Під Хрестами, із передачею,
Дням і чергам втративши лік,
I твоєю сльозою гарячою
Новорічний скипається лід.
Осокір в’язничний гойдається,
Ні шелесне, а скільки там
Безневинних доль обривається…
(1938)

V

Сімнадцять місяців молю,
Чекаю без надій,
Але не знає кат жалю,
Жаданий сину мій.
Все переплуталось навік,
Не тямлю білий світ,
Хто звір у нім, хто чоловік,
Коли мій смертний звіт.
Лиш квіти, як цвіли, цвітуть.
Кадильний подзвін. I ведуть
У небуття сліди.
Пече в зіниці і зорить
Зловісний знак мені згори
Великої звізди.
(1939)

VI

Тижні плинуть перебіглі,
Що стряслося, не збагну.
Синку, як тобі в тюрму
Надивлялись ночі білі,
Все ще цідяться ущерть
Вірлим оком і жорстоким
Над твоїм хрестом високим
I нашіптують про смерть.
Весна 1939 р.

VII
Вирок

I діждала слова кам’яного,
Придавило груди, ще живі.
Що ж, була готова я до всього,
Здужаю і владу слів.
Нині в мене днина клопітлива:
Треба вбити пам’ять і любов,
Треба, щоб душа закам’яніла,
Треба вивчитися жити знов.
Що ж бо інше? Літо палко шепче,
Ніби свято за вікном гуде.
Здавна я передчувала все це —
Дім осиротілий, світлий день.
[22 червня] 1939 р.,
Фонтанний Дім

VIII
До смерті

Ти ж неминуче прийдеш — чом би й не тепер
Зарадити в страшній годині?
Чекаю. Двері навстіж. I вогонь помер.
Тобі що варт, простій і дивній,
Личину будь-яку нацупити? Прийди,
Ввірвись отруєним снарядом,
Чи з гиркою підстережи, немов бандит,
Чи задуши тифозним чадом.
Чи милу казку вигадай собі,
Майстриня, вправна в словоблудді, —
Бодай околиші побачу голубі
Й до смерті переляканих кербудів.
Мені вже все дарма. Клубочить Єнісей.
Вгорі Північна зірка сяє.
I синій виблиск люблених очей
Останнім жахом застилає.
19 серпня 1939 р.,
Фонтанний Дім

IX

Вже чорне безуму крило
Душі вгорнуло половину,
Вогненне ллє мені вино
I в чорну зваблює долину.
I я збагнула: переміг,
Йому я поступитись мушу,
Хоч безум наче вже й не мій,
Але мою конає душу.
В собі ні крихітки свого
Не дасть мені він врятувати
(Намарне впрохувать його,
На милосердя уповати):
Ні синову страшну сльозу,
Що випекла мені зіниці,
Ні день, який наслав грозу,
Ні мить побачення в в’язниці,
Ні прохолоду любих рук,
Ані розхвильні тіні липи,
Ні лагідний далекий звук —
Останні передсмертні схлипи.
4 травня 1940 р.

Розп’яття

Не ридай Мене, Мати,
во гробе зрящи…

1

Хор янгольський великий час возславив,
Небесна твердь отверзлася вогнем.
Вітцю сказав: “Пощо Мене зоставив?!”
А матері: “О, не ридай Мене…”

2

Магдалина билася, ридала,
Любий учень в горі кам’янів,
Лиш на Матір, що, німа, стояла,
Аніхто поглянути не смів.

Епілог

1

Пізнала все: які спадають лиця,
Який з-під вік тече липучий страх,
Які страшні, незгойні запеклися
Клинописи страждання на щоках,
Який вівсяні і смолисті скроні
Зненацька осипає срібний сніг,
Догідно кривляться вуста безкровні,
Пересипає страх сухенький сміх.
Не милосердя лиш собі одній,
Для всіх благаю, хто стояв зі мною
Під люті стужі і в липневі дні
Під красною осліплою стіною.

2

Надходить урочий для помину час.
Я бачу, я чую, вчуваю всіх вас:
I ту, що надсилу до кватирки тяглась.
I ту, що недовго топтатиме ряст,
I ту, що легеньким волоссям — як дим —
Стріпнула: “Ходжу, як додому, сюди!”
Хотіла б згадати я всі імена,
Та віднято список, а де він — хто зна?
Широкий покровець зіткала я всім
Із бідних, у них же підслуханих слів.
Про них пам’ятатиму всюди й завжди,
Якої б мені не приспіло біди.
Коли ж мені стиснуть змордований рот,
Яким прокричав стомільйонний народ,
Хтось, може, нівроку, згадає мене,
На проводи тихо мене пом’яне.
Якщо ж у вітчизні, у нашій, трудній,
Поставити пам’ятник схочуть мені,
Я згодна, але заповіту мого
Не руште: край моря не ставте його,
Де я народилась, де сонце й пісок:
Останній урвався із морем зв’язок,
Ні в царськім саду, при таємному пні,
Де постать дівоча ще мріє мені,
Поставте ось тут, де я триста годин
Стояла — й замок не відкривсь ні один.
Ось тут, бо і в смерті спасенній боюсь
Забути про гуркіт зловісних “марусь”,
Про двері, розчахнуті нагло у двір,
Про жінку, що вила, мов ранений звір.
Нехай мені з бронзових мертвих повік,
Як сльози, підталий покрапує сніг,
I голуб в’язничний туркоче в імлі,
I тихо Невою ідуть кораблі.
(1940)

Переклад Володимир Золотовітер

Аналiз вiрша «Реквієм» Анни Ахматової

Поема-присвята «Реквієм» — це особиста трагедія авторки Анни Ахматової. Про що він? Це присвята тим людям, які на жаль помирали в тюрмах та на засланнях лише за те, що вони мали свою думку, яка дуже відрізнялась від думки тогочасної влади. Дуже довго цей твір не могли публікувати через цензуру, але в 1987 році він зміг побачити світ офіційно.

Опис місця знаходження авторки, страждання від того, що в неї забрали сина. Чи побачить вона його ще? Сильна жінка була готова віддати себе жертвою заради порятунку своєї дитини. Радимо читати онлайн усім вірш «Реквієм» Анни Ахматової українською мовою.

Реквієм — це церковна служба, яка має на меті заспокоїти. Материнські страждання, які важко описати, відчути… Народна скорбота, багато любові та патріотизму. Так, людям закривали рот, але правда завжди залишалася правдою за будь-яку ціну, навіть за смерть. А тому не варто мовчати.

Скачати вірш «Реквієм» Анни Ахматової безкоштовно, без реєстрації та sms (смс) можна на нашому сайті в таких форматах: fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (єпаб).


Ми НЕ розповсюджуємо книгу (файли) безкоштовно для скачки, оскільки це порушує Авторське право. Наш сайт носить виключно інформативний характер, де читачі можуть ознайомитися цікавим описом книги від нашого сайту, з анотацією від видавництва, відгуками та цитатами з книжки. Для того щоб отримати книгу, ми пропонуємо пропонуємо вам список посилань інтернет-магазинів для того, щоб ви змогли купити, слухати читання книги (аудіокнигу в mp3 (мп3)), завантажити / скачати або читати онлайн повну версію книги «Реквієм» Анни Ахматової та насолоджуватися нею.

Як правило, на сайтах-партнерах ви зможете знайти такі формати книги «Реквієм» Анни Ахматової: fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (епаб), pdf (пдф) українською мовою, які підійдуть на такі пристрої як - електронна книга, телефон на Андроїд (android), айфон, ПК (комп'ютер), айпад.

Якщо ви є правовласником книги «Реквієм» Анни Ахматової і бажаєте, щоб ми видалили її з нашого книжкового сайту, будь ласка, напишіть нам на пошту abuse.knigi@gmail.com і ми в найкоротші терміни її видалимо.

Рекомендації

Відгуки на вірш «Реквієм» Анни Ахматової

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *