Вірш «Прозорий січень небо розтворив…» Володимир Свідзінський

Вірш «Прозорий січень небо розтворив…» Володимира Свідзінського сповнений метафоричних та фольклористичних сенсів. Через цей твір автор передає свої глибинні відчуття, намагаючись показати їх своїм читачам в формі ліричного твору, що наштовхує на роздуми про час, що проживає людина в цьому світі.

Минуле в творі письменника постає ідеалізованим образом людського життя, адже там ми були щасливі, в той же час, живучи в невизначеному теперішньому, та боячись незвіданого майбутнього. Твір має сумний настрій, адже відчувається почуття втрати чогось неймовірно цінного, що неможливо повернути.

Ліричний герой твору, споглядаючи зимовий пейзаж, міркує над своїм минулим. Зима – час, коли природа перебуває в глибокому сні, а людина поринає в думки про своє життя, що чудово підкреслює головну думку автора. Минуле характеризується епітетом «щасливі дні», й саме таким його бачить ліричний герой. Туга та розпач часу, в який йому доводиться жити, змушує дивитись на минуле, як на час, що був сповнений хорошого та радісного.

Водночас автором вплітається мотив втраченого першого кохання, що залишається з людиною на все життя. Шляхом використання різноманітних художніх засобів автор намагається осмислити втрачені можливості, що були в нього в минулому.

Ще більшої глибинності авторському мотиву надає метафора «Дунаю-ріки». З давніх давен цей фразеологізм використовувався для того, аби показати межу між своєю та чужою землею, що в цьому випадку означає межу між минулим та теперішнім. Загалом, вірш може собою продемонструвати всю творчість Свідзинського, адже письменник завжди поєднував фольклорні мотиви з власними переживаннями та турботами, що робило його ліричні твори по-справжньому унікальними та довершеними.