«І будуть люди. Частина 3» Анатолій Дімаров

«І будуть люди. Частина 3» Анатолія Дімарова — це розгорнута перед читачем панорама українського села в найжорстокіший час його історії. Третя частина епопеї — найтемніша й найдраматичніша, бо саме тут світ героїв, знайомих нам із перших двох томів, стрімко руйнується під тиском колективізації, страху й безправ’я.

Дімаров знову повертає нас до Івасюти, Світличних, Гінзбурга, до дорослих і підлітків, до сильних і зламаних — усіх, хто намагається вижити в умовах, коли «неправильне» слово може коштувати життя, а «неправильне» минуле — всього майна й честі.
Оксена Івасюту оголошують куркулем і виривають із корінням. Федора Світличного примушують відректися від кохання та власної історії. Тетяна отримує роботу в школі й намагається зберегти людяність у світі, де її дедалі менше. Григорій Гінзбург, вірний партієць, раптом починає сумніватися — але сумніви в новій державі небезпечніші за будь-який гріх.

На сторінках цього тому оживає саме життя — з усією його красою, болем, дрібними радощами й великими втратами. Дімаров показує, як село сміється, гримить весіллями й суперечками, як співчуває й ненавидить, як закохується й свариться, навіть тоді, коли над ним уже сходить тінь голоду.
А потім ця тінь стає реальністю.

І тим сильніше вражає книга: тут немає пафосу, немає простих відповідей, але є сотні живих доль, настільки правдивих, що здається — це історії наших бабусь і прадідів, тільки зібрані в одному романі.

«І будуть люди. Частина 3» — це епос, що вражає масштабом і щирістю. Роман, після якого хочеться плакати, сперечатися, обіймати героїв і кричати на них. Роман, який залишає по собі біль, але й дивну світлу надію: люди — будуть. Попри все.

Якщо тобі потрібна українська історія, написана серцем, болем і любов’ю — ця книга варта кожної сторінки.