Читати онлайн «Зцілю твоє серце» Холод Влада

Глава 1. Олег. Я вчинив правильно, правда?...

Ми сиділи одне навпроти одного. Перед очима вже все пливло. Пройшло вже п?ять годин з моменту, як я залишив Стасю. Щойно я прийшов додому — відкрив пляшку і почав пити. А за пару годин прийшов Ілля, який ніяк не міг мені додзвонитись, бо я не брав слухавки...
— Давай зупиняйся, — серйозно сказав друг.
Він спробував вихопити склянку з моїх рук, але я ще був ненастільки п?яний, щоб не ухилитись, тож склянка так залишилась у мене.
— Невже вона дійсно тебе кинула? — запитав він. — Чому ти мовчиш, Олегу?
Я хмикнув і залпом допив все, що залишалось, а там була десь третина склянки. Потім потягнувся рукою до пляшки, однак Ілля виявився пруткішим і забрав пляшку зі стола швидше за мене.
— Віддай, — я подивився на друга.
— Ні, — він похитав головою. — Розкажи мені, що трапилось.
— Я хочу випити, — я насупився, потягнувшись до пляшки в його руці.
— Ти вже і так перепив! — заявив Ілля, смикнувши рукою з пляшкою так, щоб я знов не міг дотягнутися до неї.
— Віддай мою пляшку, — я вскочив зі стільця і спробував знов вихопити пляшку, однак і цього разу Ілля не дав мені і шансу.
— Сядь на стілець і розкажи мені, Олегу, — вперто продовжив він.
— Я кинув її... — нарешті сказав я, осівши на стілець і подивившись кудись у вікно.
Ілля мовчав. А я усміхнувся. Авжеж, такого він точно не очікував. Та й я сам. Я не очікував, що дійде до цього. Я дійсно вірив, що ми зможемо бути разом. Я б пережив чутки і тому подібне, можливо, ми б могли піти працювати в різні лікарні... Однак тоді, тоді б я не зміг навчити її. Я вирішив, що вона надто талановита, я не можу ігнорувати її талант. Я маю навчити її, і все одно, якою буде ціна...
— Ого, — тільки й вимовив Ілля.
— І це все? — я знов перевів погляд на друга.
— Чесно кажучи, ти мене здивував, — зізнався друг. — Як ти?
— Знов неочікуване запитання...
— Ну ти мій друг, тож нічого неочікуваного в цьому питанні, Олегу. Я переживаю за тебе, — він зітхнув. — Спочатку, коли ти тільки зустрівся з нею, я вважав, що ця історія тебе трохи розтормошить...
Я насупився, коли почув ці слова. Знав, що значило це його «розтормошить». Він думав, що я піду в загул, «вкушу смак свободи» і стану, таким як він. А може і не так, не знаю, може він просто хотів, щоб я трохи відволікся...