Читати онлайн «Залишся зі мною» Адалін Черно

Глава 1

Ізабелла

— Ти божевільна, — заявляє Іда.

Вона — єдина моя подруга, якій дозволено безперешкодно входити до цього будинку. Мій батько досконально вивчає всіх, з ким я маю необережність познайомитися чи просто перекинутися кількома фразами.

— Ідо! — гаркаю на неї. — Схоже?

Примружившись, подруга вивчає мій зовнішній вигляд і видає глибоке зітхання:

— Теоретично, якщо ти швидко вибіжиш із кузова, то зійде.

— За планом так і має бути! — нагадую.

— Означає, схоже, але на хлопця ти, звісно, ??не тягнеш.

— Так? — розчаровано тягну, оглядаючи себе в дзеркалі.

Як на мене, то мої жіночі форми ретельно упаковані під цим мішкуватим спортивним костюмом. І кроси, на п’ять розмірів більші, виглядають, як на хлопці. А ще ця шапочка, натягнута низько на чоло. Брови, щоправда, надмірно витончені, але якщо скуйовдити їх щіточкою в різні боки — зійде. Губи можна трохи всмоктати всередину, і все буде не так погано. Розмовляти, звісно, ??у такому становищі не вийде, але я й не планую. План у нас з Ідою продуманий до дрібниць.

Я залажу до кузова припаркованого біля будинку автомобіля. Ховаюся серед товару, а потім, коли ми від’їдемо на достатньо безпечну відстань, я привертаю увагу водія стуком та… тікаю. Вилітаю з кузова щосили та біжу, куди очі дивляться. Біжу в одязі хлопчика, щоб водієві не спало на думку розповідати про те, що сталося, батькові.

Ми навіть репетирували. Ну як ми… я. Іда стояла осторонь і істерично сміялася, дивлячись на мої потуги бути швидкою та несподіваною.

— Хода в тебе, звісно… хлопці так не ходять.

— А як?

Я не помічаю у своїй ході нічого особливого, а Іда цокає язиком і закочує очі. Робить так щоразу, коли я прошу її пояснити мені очевидні для неї речі.

— Більш розмашисто й недбало. Ходи так, наче ти — центр всесвіту!

Намагаюсь. Репетирую, а Іда знову ірже.

— Що цього разу?

— Як центр всесвіту, Белло! А не як Джей Ло на виступах!

— Ні, це неможливо! — вигукую. — І я Ліза, Ідо, Ліза!

— Угу… Тільки за паспортом ти — Ізабелла!

— Не нагадуй! — гаркаю на подругу вкотре за сьогодні.

Моє ім’я — ще один мій тригер і татковий загон. Поняття не маю, чому мого брата батько назвав нормальним ім’ям Дем’ян, а мене, як він стверджує, аристократичним царським.