Читати онлайн «Її чужий, її рідний» Устина Цаль

1.1. Це вона?

  З долею легко розминутися. Тому іноді просто треба спіймати її за руку.
 
  Він якраз збирався постукати у двері, коли вони відчинилися. З кабінету вийшла дівчина, огорнута легким квітковим ароматом парфумів, і хотіла пройти повз. Вона дивилася вниз, і темна оправа окулярів заважала розгледіти її очі. Вже майже минула його, коли Остап не надто чемно спіймав її за зап'ястя.
  — Заждіть, ви на співбесіду приходили?
  — Що?.. А, так.
  Дівчина підняла голову і подивилася на нього. То наче був погляд з минулого. Щось давно забуте, смутне. Щось таке, що нагадувало, яким недоумком, покидьком він був.
  Її очі виявилися світло-сірими, аж прозорими. Здавалося, подивися трохи у них, і розгледиш душу. І Остап різко пригадав, де й коли бачив такі очі. Його серце зупинилося на кілька секунд, а тоді розігналося і з розбігу шубовснуло вниз, у самі п'яти.
  Невже це вона?.. Ні, ні. Не може бути. Просто старі гріхи змушують бачити її у кожній.
  А проте...
  — Я Остап, директор фірми, — представився, подолавши сухість у горлі, і відпустив нарешті її зап'ястя. — То ви у нас працюватимете?
  Дівчина заперечно мотнула головою, і її хвилясте біляве волосся підстрибнуло пружинками.
  — Не працюватиму, — відповіла тихо. Подивилася в дверний отвір, який так і залишився розпанаханим.
  Він прослідкував за її поглядом і наткнувся на інший погляд. Ольга Степанівна сиділа за своїм столом, тримала у старечих зморшкуватих пальцях ручку і недобре позирала на начальника.
  — Заждіть, будь ласка, тут хвилинку, — попросив Остап кандидатку, якій, схоже, відмовила стара бухгалтерка.
  Світлі очі за окулярами на секунду видали чи то здивування, чи то надію. Він зайшов у кабінет і зачинив за собою двері.
  Ольга Степанівна склала руки на грудях і, не чекаючи запитань, заговорила сама:
  — Ця дівчина нам не підходить. Вона зеленого поняття не має про нашу роботу, раніше не працювала у цій сфері!
  — У цій сфері мало хто працював. Якщо ви шукатимете таку людину, працюватимете ще два роки, хоча зібралися на пенсію наступного тижня. Дайте мені її резюме, я сам поговорю.
  — Я знайду вам найкращу заміну і піду на пенсію з чистою совістю!
  — Ольго Степанівно! Дайте мені її резюме.
  Його терпець вже почав лопати як надміру надута повітряна кулька.