Читати онлайн «Вовча сить» Марина та Сергій Дяченко

Вовча сить
Марина та Сергiй Дяченко


Свiти Марини та Сергiя Дяченкiв
Що може бути безглуздiшим за цивiлiзацiю розумних овець? Дикий експеримент, авантюрний i вiдверто невдалий… Невдалий? Та де там! Живуть. Мiста будують. Ферми. Маячки винайшли, щоб вiд вовкiв захищатися. І що далi? Уперед до процвiтання i цивiлiзацii?

А якщо вовки прийдуть знову i почнуть жерти отару… А поруч – така спокуслива людська цивiлiзацiя… В обмiн на твою власну вовну вона обiцяе багацько – захист, iжу, порятунок твоiх дiтей… Однак за це, можливо, доведеться через кiлька поколiнь заплатити й розумом. Чи багато хто обере такий шлях? Авжеж…

Та дехто iз цим не погодиться. І почне виживати по-людськи – борючись не на життя, а на смерть iз сiрими хижаками. І навiть принесе себе в жертву заради свого народу…

Окрiм «Вовчоi ситi», до видання також увiйшли повiстi «Бастард», «Горiла Вежа» та кiноповiсть про слов’янську султаншу Роксолану «Оксамит i сталь».





Марина та Сергiй Дяченки

Вовча сить

Повiстi



© В. С. Бойко, переклад украiнською, 2019

© Ю. Є. Нiкiтiн, iлюстрацii, 2019

© І. М. Дубровський, художне оформлення, 2019

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2017

© Марина та Сергiй Дяченки, 1994


* * *




Оксамит i сталь


Весiльна процесiя прямувала до церковцi, що стояла на пагорбi. Сталося це в спекотний лiтнiй день на околицi мiстечка, яке потопало в яблуневих садах, купалося в тихiй рiчцi Липi. На обрii зеленiла смуга лiсу, а перед нею розкинулися поля дозрiлоi пшеницi, що всмiхалися небу синiми волошками. Чути весiльнi пiснi…

Йшов 1520 рiк. Святкували в Рогатинi, неподалiк вiд Львова.

Наречена – п’ятнадцятирiчна Настя Лiсовська в бiлому весiльному вбраннi вражала своею красою й веселощами. Їi суджений Степан, старший на кiлька рокiв, не зводив iз неi очей, видно було – закоханий без пам’ятi.

Лунае смiх, жарти, грае музика. Тiльки мати Настусi, йдучи поруч зi своiм чоловiком, отцем Іваном, тихо скаржилася йому:

– Нехай Бог дасть щастя нашiй дитинi. Але не бiльше богоугодне дiло зробила б вона, якби пiшла в черницi? Ой, стала б у пригодi нашiй гнанiй православнiй церквi. У Настi великий розум… І набожна вона… Скiльки ж тих книг перечитала… І я дала обiтницю – як оклигае пiсля цiеi страшноi хвороби, стане Божою дочкою… І вона ж готувалась… А тут цей Степан.