Читати онлайн «Цифровий, або Brevis est» Марина та Сергій Дяченко

Цифровий, або Brevis est
Марина и Сергей Дяченко


Метаморфози #2
Арсен Снiжицький, чотирнадцять рокiв (скоро буде п'ятнадцять). Це в реалi. Але реальне життя його не дуже цiкавить. Арсен – геймер, природжений геймер, для якого гра – i е життя. У грi вiн майже всемогутнiй Мiнiстр, у якого е влада i грошi. Та влади i грошей завжди на всiх не вистачае, як в реалi, так i в грi. І Мiнiстр програв, був страчений прилюдно на головнiй площi вiртуального мiста…

Це кiнець?… Та нi, це тiльки початок, початок новоi гри.

Максим – преферансист з нiчного Інтернет-клубу. Максим може все, майже все. Причому в реальному життi. Чи все ж таки в грi?… Так чи iнакше, Арсен починае спiвпрацювати в Максимом. Велика Гра починаеться…





Марина та Сергiй Дяченки

Цифровий, або Brevis est





Роздiл перший

Історiя мiнiстра


– Асамблея в п’ятницю. Буде голосування. Вони проведуть Темного Блазня, це вже точно. Все проплачено.

– Ким?

– Нема iнфи. Проти тебе хтось серйозно грае вже кiлька мiсяцiв. Ти помiтив?

– Так, атож.

– Конкретно проти тебе. Блазень не протримаеться довго, його виводять тiльки для того, щоб вiн тебе скинув.

– Думаеш, вигорить?

Пальцi бiгали по розбитiй клавiатурi, iнодi промахуючись, однак щоразу встигаючи виправитися перш, нiж натиснути «Enter».

– Це буде так. Голосують за Блазня, вiн приводить свою команду й вибивае для них право голосу. Потiм пропонуе новий закон про Кабiнет мiнiстрiв. Проводить його. Реалiзуе. І ти злiтаеш.

– Легко думкою ширяти…

– Я попередив.

– Побачимось. Бай-бай.

– Бай, Мiнiстре.

Вiн кiлька секунд сидiв, вiдкинувшись на спинку старого офiсного крiсла. Потiм висунув шухляду, вийняв бiлу замшеву серветку й обережно, наче розбитий рот, протер вiкно монiтора. Кепськi справи. Наближаеться буря. У такi хвилини вiн розумiв, заради чого живе.

Знову взявся за мишку: настала пора змiнити багату червону мантiю на непомiтну сiру. Секунда – i сивуватий, горбоносий, прямий мов дошка чоловiк у мантii кольору попелу вийшов на криту галерею, де ледь чутно жебонiли фонтани. Повагом, слухаючи лопотiння води та своi кроки, пройшов у захiдне крило палацу. Влаштувався в холодку пiд рiзьбленим навiсом, вибрав у списку iм’я нового спiврозмовника.

– Привiт, Чебурашко. Є новини?

– Квiнi зустрiнеться з тобою.

– Приемно чути.