Читати онлайн «Татусь з обкладинки» Аріна Вільде

Глава 1

  — Ксеніє, ти не повіриш, але я знайшла батька твоєї дитини! — залітає в мою квартиру подруга і схвильовано виголошує. Очі в неї палають, вона вся на емоціях.

  Я застигаю на порозі, не можу в це повірити. Вона знайшла чоловіка з бару? Того самого красеня, який із засмученим виразом обличчя сидів один за столиком і ні на кого не звертав уваги?

  — Ти не жартуєш? Де ти його знайшла? — я зачиняю двері і йду в кімнату за Іркою. Вона знімає з плеча рюкзак, тишу у квартирі розрізає звук «змійки».

  — На обкладинці! — видає вона.

  — Пробач, що? Це жарт? Якщо так, Іро, то невдалий.

  Але вона не звертає уваги на мої слова, дістає з рюкзака журнал та жбурляє його на стіл переді мною із серйозним виразом обличчя.

  — Ось! Помилуйся! Татусь твоєї дитини на першій сторінці глянцю! Молодий мільйонер, фінансовий геній та завидний холостяк країни! Я ж казала, що я його десь бачила, просто навіть уявити не могла, що в дешевому барі можна було зустріти Леона Вересова!

  Мої очі розширюються від подиву. На негнучких ногах роблю крок уперед та проводжу пальцями по обличчю Леона, забуваючи, як дихати. Це точно він. На фото виглядає трохи інакше, ніж я його запам’ятала: ідеальна зачіска, суворий погляд, коротка борідка, але все такий же красень. Й очі в нього гарні. Неймовірні. Зелені, як трава.

  Відчуваю, як швидко починає битися серце в моїх грудях. Я навіть не сподівалася ще колись побачити його. Гаразд, перші два тижні після того, як дізналася про вагітність, декілька разів була в тому барі, видивлялася його, але, звісно, не знайшла.

  — Це не може бути він, Іро. Схожий, але не він, — категорично заявляю я, бо інакше моя історія виглядатиме як казка про Попелюшку.

  Подруга закочує очі та видирає з моїх рук журнал.

  — Нумо подивимося, його звати Леон, так само як і того хлопця. Ду-уже розповсюджене ім’я, правда? — усміхається вона, дивлячись на мене, та трясе перед очима тим журналом. — І в мене, Ксеніє, чудова пам’ять на обличчя, ти ж знаєш. Це точно він. Прикинь, яке гарне маля у вас буде? Ти ж скажеш йому?

  — Я не знаю, — кажу розгублено, зовсім не розділяючи її захоплення.

  — Як це не знаєш? Ти ж сама хотіла знайти Леона та розповісти йому про дитину, — тон її голосу стає суворим.