Читати онлайн «Світ, повний демонів. Наука як свічка у пітьмі» Карл Эдуард Саган

Свiт, повний демонiв. Наука як свiчка у пiтьмi
Карл Эдуард Саган


Ця книжка – манiфест науцi. У нiй Саган пiдбив пiдсумки свого колосального наукового досвiду. Учений розбивае вщент псевдонауковi мiфи. Факти, пiдкрiпленi залiзними логiчними аргументами, спростовують фальшивi науковi теорii, якi тривалий час видавалися за серйознi дослiдження. Саган вчить читача критично мислити та не забувати про здоровий глузд. Книжка, за визначенням самого автора, е найкращим керiвництвом зi зняття локшини з фальшивих наукових iстин, яким вiн протиставляе справжнi вiдкриття.





Карл Саган

Свiт, повний демонiв



Моему онуковi Тонi

Бажаю тобi жити у свiтi, вiльному вiд демонiв i повному свiтла



* * *


Чекаемо свiтла, та ось темнота, чекаемо сяйва та й у пiтьмi ходимо!

    Ісая 59:9

Краще запалити свiчку, нiж проклинати тьму.

    Прислiв’я






Передмова

Моi вчителi


Вiтряний осiннiй день 1939 року. Листя на вулицi закручуе у маленькi стовпчики, i кожен обертаеться по-своему. Добре сидiти вдома, у теплi й безпецi. Мама в сусiднiй кiмнатi готуе обiд. Нiхто зi старших хлопцiв не чiпляеться до тебе. За кiлька днiв до того я побився – уже й не пригадаю з ким, багато рокiв минуло вiдтодi, – може, зi Снунi Агатою iз четвертого поверху. Ми штовхалися, я розмахнувся i врiзав… у вiтрину аптеки Шлехтера.

Мiстер Шлехтер не розсердився: «Усе гаразд. Я застрахований», – сказав вiн, поливаючи мiй зап’ясток неймовiрно щипким антисептиком. Мама вiдвела мене до лiкаря на перший поверх нашого будинку. Вiн вийняв пiнцетом окрушини скла з руки. Взяв голку з ниткою i наклав два шви.

«Два шви!» – у захватi повторював мiй батько того вечора. А на швах вiн розумiвся. Батько працював закрiйником на швейнiй фабрицi: вирiзав по лекалах спинки, чи там рукави, плать i костюмiв. Його верстат уселяв жах – мiг розрiзати за мить величезний стос тканини.

Потiм частини одягу iхали безкiнечним рядом кравчинь, якi сидiли за швейними машинками. Батьковi сподобалося, що мiй гнiв перемiг мою природну сором’язливiсть.

Інодi треба давати здачi. Я не хотiв робити нiчого поганого. Так вийшло. Ось Снунi штовхае мене – а вже наступноi митi мiй кулак врiзаеться у вiтрину мiстера Шехтера. Я поранив руку, змусив батькiв витрачатися на лiкаря, розбив вiтрину – а нiхто не розсердився.