Читати онлайн «Спокуса з наслідками» Ірина Лісовська

Розділ 1 ч. 1

  Розділ 1

  Василина

  Я йшла додому в скам'янілій напрузі і нервово озиралася на кожну автівку, що проїжджала повз мене. Хоч і розуміла, що даремно накручую себе, але повідомлення, що прийшло вдень, ніяк не виходило з думок:

  "Я давав тобі час, але він вийшов сьогодні!"

  Кожне слово і буква знову спливли перед очима, я різко зморщилася і струснула головою. А що, якщо... ні! Ніяких якщо. Не збираюся брати свої слова назад, тому що, за мерзенні вчинки потрібно відповідати за законом!

  - Гей, крихітко, сигаретки не знайдеться? - почула раптом свист за спиною, напружилася ще сильніше і, не обертаючись, побігла.

  Адреналін хлинув у кров і помчав по венах палючою лавою, підстьобуючи мене рухатися швидше. Я встигну прошмигнути повз них, мій будинок за поворотом! Якраз завернула в підворіття, але мені одразу перегородили шлях два кремезні мужики. Вони затулили собою широкий прохід, відрізаючи мені шлях. Обернулася, шукаючи шляхи відступу, але ззаду якраз підбігли ще двоє незнайомців. Що він там кричав... Сигаретку? Блін, Вася, ти все ж влипла в неприємності! Або я в них встряла, коли давала свідчення на мажора, який вважає себе господарем життя? Але, як виявилося пізніше, господар життя - його батько.

  - Допоможіть! - заголосила так, що аж у самої заклало вуха.

  - Та хто тобі допоможе, ідіотко, - виплюнув один із них.

  Підійшовши до мене, різко схопив за горло і стиснув до сліз, що бризнули з очей. Поки відчайдушно хапала ротом повітря і дряпала руку мерзотника, помітила, що решта неквапливо наблизилися до нас, закривши щільним кільцем.

  - Треба було слухатися авторитетних людей і не патякати зайвого.

  У той момент, коли виродок злегка послабив хапку на горлі, знайшла в собі сили і плюнула в його нахабну пику. Мовчати? Ні, мовчати не в моїх правилах. Не тоді, коли на моїх очах відбувається вбивство! Але що тепер толку від твого героїзму, Василино? Приб'ють тебе зараз, навіть оком моргнути не встигнеш. Я трималася, як могла, на голому ентузіазмі і все ще не згаслої надії на перехожих. Має ж хоч хтось відгукнутися... Однак надія згасала з кожною пройденою секундою.

  - Та пішли ви! - прохрипіла і схопилася за болюче горло.

  Воно різало так, ніби я проковтнула наждачку, але мені вже було байдуже.