Читати онлайн «Сонячне коло» Марина та Сергій Дяченко

Сонячне коло
Марина та Сергiй Дяченко


Свiти Марини та Сергiя Дяченкiв
Марина та Сергiй Дяченки – це не просто сiмейний i письменницький дует, це особливе явище в сучасному свiтi фантастики й фентезi. Автори десяткiв повiстей i оповiдань та 29 романiв, свiй жанр вони визначають як «магiчний реалiзм». Лауреати понад 100 лiтературних премiй; зокрема на загальноевропейськiй конференцii фантастiв «Єврокон-2005» у Глазго Дяченки отримали звання «кращих письменникiв-фантастiв» Європи. Їхнi твори перекладено англiйською, нiмецькою, французькою, китайською та iншими мовами. У новiй серii «Свiти Марини та Сергiя Дяченкiв», започаткованiй видавництвом «Фолiо», будуть опублiкованi майже всi твори (понад 20 томiв) письменникiв, перекладенi украiнською i чудово iлюстрованi. «Сонячне коло» – унiкальна за задумом збiрка Марини та Сергiя Дяченкiв. Вона присвячена пам’ятi Бориса Стругацького. До збiрки увiйшли як повiстi й оповiдання, що отримали особисту премiю Стругацького «Бронзовий равлик», так i двi новi повiстi, «Пори року» та «Сонячне коло», написанi за заповiтами «реалiстичноi фантастики» братiв Стругацьких.





Марина и Сергей Дяченко

Сонячне коло



© Т. О. Калюжна, художне оформлення, 2020

© Ю. Є. Нiкiтiн, iлюстрацii, 2020

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2017




Передмова


Там нiчого немае, окрiм любовi, тiльки свiтло, яке тебе обiймае…

    Із повiстi «Сонячне коло»

Ми виросли на книгах Аркадiя i Бориса Стругацьких, як i багато наших друзiв, як цiлi поколiння читачiв. На жаль, iз Аркадiем Натановичем ми не встигли познайомитись, але зустрiчi та творча дружба з Борисом Натановичем Стругацьким залишили в нашому життi незабутнiй чудовий слiд. Ми зустрiчалися рiдко, нiколи не були учасниками його знаменитого Семiнару, але з першоi ж особистоi зустрiчi пiдпали пiд його чарiвнiсть, а вiн, як тепер хочеться вiрити, теж вiдчував до нас i до наших текстiв деяку симпатiю.

Незаперечний авторитет, мудрий i принциповий, вiн нiколи не впадав у гординю, не повчав, а завжди умiв слухати, чути, пiдтримувати. У фантастичних текстах вiн цiнував не те, що зараз називаеться спецефектами, – а Достовiрнiсть, «зчеплення з реальнiстю». Правду характерiв, правду життя, перш за все нашого, часто гiркого i трагiчного, але зi свiтлом наприкiнцi тунелю.