Читати онлайн «Снігуронька для боса» Ксенія Мур

Розділ 1

  Матвій


  — Прийшов час оголосити умови традиційного новорічного конкурсу "Хто лузер?», — замість чергового тосту пафосно проголосив Влад.

  — Навіть уявити страшно, яку халепу ти вигадав цього разу, — театрально закотив догори очі Дмитро, а ми з Вадимом зареготали.

  У Влада завжди було море ідей, добра половина яких могла мати вельми непередбачувані наслідки, якби ми його вчасно не гальмували. Саме він, ще в роки студентства, запропонував побитися об заклад перед Новим роком, що на вечірку прийдемо у костюмах сніжинок. Навіть не уявляю, який біс нас тоді поплутав, що ми погодились. Виправдати нас могла хіба що вражаюча батарея пустих пляшок, яка гордо вишикувалася на підлозі біля столу. Вранці ця ідея вже не здавалася такою геніальною, але справу зроблено і дати задню означало б визнати себе слабаком, що для віку, коли правлять гормони зовсім неприйнятно.

  Голова студентського комітету була дуже рада, хоча і не менш здивована, нашому самовисуванню на виконання жартівливого номера. Дівчата з ентузіазмом взялися допомогати нам з костюмами і танцем, який інакше як «Танок сніжинок–переростків» язик не повертався назвати. Чотири кремезних хлопця, в білих сукнях та з коронами на голові, більше нагадували сніговиків з фільму жахів, ніж тендітних сніжинок, але це незабутнє видовище було сприйняти на ура і ми стали зірками цього вечору. Так нам вдалося не тільки умови суперечки виконати, а ще й додаткових балів заробити в очах керівництва та викладачів. Знали б вони звідки виплила така «сумлінність», то замість подяки впаяли б нам догану.

  З тих пір і з’явилася наша традиція вигадувати якусь дурість перед Новим роком. От і цього разу ми зібралися за тиждень до свята, щоб знову накликати пригод на свої невгамовні п’яті точки.

  — Викладай вже, а то ще луснеш! По очах бачу, що вирішив славно з нас познущатися, — Дмитро відкинувся на спинку стільця зі скептичною посмішкою на вустах. Та Влада, якщо він щось собі надумав, вже ніщо не могло спинити, тим паче така дрібниця, як дружнє глузування.

  Він обвів нас лукавим поглядом і запитав:

  — У всіх же на роботі будуть корпоративи?

  Ми кивнули, не розуміючи до чого він веде.