Читати онлайн «Сліпуче сяйво нової зірки» Айзек Азімов

Сліпуче сяйво нової зірки


Айзек Азімов





Сліпуче сяйво нової зірки


Айзек Азімов




Артур Трент чув їх цілком виразно. Різкі сердиті слова вилітали з його навушників.

— Трент! Ти нікуди від нас не втечеш. Через дві години ми перетнемо твою орбіту і, якщо ти спробуєш чинити опір, ми тебе викинемо в антипростір.

Трент посміхнувся й нічого не відповів. Він не мав ані зброї, ані потреби боронитися. Менш як за дві години корабель здійснить стрибок через гіперпростір[1], і вони ніколи його не знайдуть. Він має при собі близько кілограма крилія — цього вистачить на виробництво мозку для тисяч робітників, і це коштує принаймні десять мільйонів кредитів у будь-якому зі світів Галактики. Які ще можуть бути запитання?

Усе спланував старий Бренмейєр. Він згаяв на це понад тридцять років. То була праця його життя.

— Тут треба буде втікати, хлопче,— сказав якось він. — Ось чому мені не обійтися без тебе. Ти зможеш відірвати корабель від ґрунту і вивести його в космос. Я не зможу.

— Вивести корабель у космос — це ніщо, пане Бренмейєр,— відповів Трент. — Нас зловлять через півдня.

— Ні,— з лукавим посміхом заперечив Бренмейєр. — Цього не станеться, якщо ми здійснимо Стрибок через відстань у безліч світлових років.

— Нам знадобиться півдня, щоб підготувати Стрибок, і навіть якби ми встигли, поліція попередила б усі зоряні системи.

— Ні, Тренте, ні.— Бренмейєр схопив його за руку — рука старого тремтіла від збудження. — Не всі зоряні системи; лише з десяток найближчих. Галактика велика, й за останні п'ятдесят тисяч років колоністи втратили між собою зв'язок.

Він говорив схвильовано, малюючи йому реальну картину сучасного космосу. Галактика сьогодні скидалася на поверхню первісної планети людей (вони називали її Земля) в доісторичні часи. Люди тоді були розкидані по всіх континентах, але кожна спільнота знала тільки ближню місцевість, яка оточувала її.

— Якщо ми здійснимо Стрибок навмання,— сказав Бренмейєр,— ми можемо опинитися де завгодно, навіть за півсотні тисяч світлових років звідси, і знайти нас тоді буде не легше, аніж камінчик у метеоритному потоці.

Трент похитав головою.

— Таж ми й самі себе тоді загубимо. Ми не матимемо найменшого шансу потрапити на якусь населену планету.

Бренмейєр полохливо розглянувся навкруги.