Читати онлайн «П’ята жінка» Геннінґ Манкель

П’ята жiнка
Геннiнг Манкелль


Швецiя. Колишнього торговця автомобiлями виявлено мертвим у власнiй садибi. Вiн упав у яму з бамбуковими кiлками. Вiн перший. Флориста одного з магазинiв було прив’язано до дерева й задушено зi звiрячою жорстокiстю. Вiн другий. Тiло вченого-алерголога, зав’язане в мiшку, знайдено в озерi. Вiн третiй. Але, iнспекторе Валландер, ти рахуеш неправильно. Рiк тому, Алжир. Четверо зарiзаних жiнок. Четверо убивць. І одна випадкова смерть, якоi не мало бути. Смерть жiнки. Убивство, що стало початком помсти. Але кому i за що? Гадаеш, це не мае жодного стосунку до нових злочинiв? Тодi приготуйся рахувати до п’яти…





Геннiнг Манкелль

П’ята жiнка





Алжир – Швецiя

Травень – серпень 1993 року





Пролог


Нiч, на яку iм випало виконати священний наказ, була напрочуд тиха.

Фарiд, наймолодший iз чотирьох виконавцiв, згодом згадував, що тодi навiть жоден пес не забрехав. Їх огортала тепла нiч, майже не вiдчувалися подмухи вiтерцю з пустелi. Треба було почекати, поки стемнiе. Сюди, далеко вiд Алжира, вiд мiсця зустрiчi бiля касби Дар-Азiза, iх привезло старе авто з нiкудишнiми ресорами. Довелося двiчi переривати поiздку. Перший раз – на пiв дорозi, щоб замiнити лiве задне колесо. Фарiд, що нiколи не бував за межами столицi, сидiв на узбiччi, у тiнi кам’яноi брили, i з подивом споглядав контрастнi вiдтiнки краевиду. Порепана й потерта шина луснула, коли машина проминала Бу-Сааду з пiвночi. Багато часу згаяно на те, щоб вiдкрутити заiржавiлi гайки й поставити нове колесо. З негучноi розмови своiх супутникiв Фарiд зрозумiв, що вони запiзнюються, а тому й не встигнуть десь зупинитися й попоiсти. Нарештi авто рушило, та перед самим Ель-Кведом заглух мотор. Бiльш нiж за годину вдалося знайти причину лиха i сяк-так зарадити. Їхнiй ватажок, блiдий чорнобородий тридцятилiток iз палючими очима, якi бувають тiльки в тих, що живуть за покликом Пророка, люто шипiв i пiдганяв водiя. А той упрiвав над розпеченим двигуном. Невiдомо, як його звати й звiдки вiн. Через конспiрацiю не годиться про таке розпитувати.

Вiн також не знав, як звати цих iнших.

Знав лише свое iм’я.

Вони поiхали, коли вже стемнiло, маючи з собою тiльки питну воду. Нiяких харчiв.

Отже, була дуже тиха нiч, коли вони нарештi добралися до Ель-Кведа.