Читати онлайн «Пригоди Краплинки» Володимир Кривенко

Пригоди Краплинки
Володимир Кривенко


Цi казки, малята, написанi мною в спiвтовариствi з моею любою онучкою Сашенькою, яка допомагала менi, придумуючи цiкавi, оригiнальнi сюжетнi лiнii i люб’язно запропонувала освiжити текст своiми яскравими малюнками.Ви думаете, онучата, що тiльки люди вмiють розмовляти?– Помиляетесь!– Розмовляти можуть, i Туман, i Хмарв i Крапельки, i Вiтер! Та що там казати, розмовляють, навiть вашi iграшки! Взагалi, все, що ви бачите навколо вмiе, може i хоче спiлкуватись з вами.– А чому ж ми нiчого не чуемо?– А тому, що i нам i вам за повсякденним клопотом нiколи прислухатись!Часто бувае так, що ми чуемо прохання, звертання до нас, але вважаемо це власною думкою. От, неприклад: – несете ви зламану iграшку до мами чи тата, щоб вони ii полагодили… Ви думаете, що це ви самi вирiшили допомогти своiй улюбленiй iграшцi? – Може й так, але, скорiше, ви таки почули прохання про допомогу:– Поможи менi! Полагодь мене! Менi так хочеться погратися з тобою!Дiти часто розмовляють зi своiми iграшками тому, мабуть, що краще за дорослих чують iх голоси. Втiм, i дорослi, якщо, звiсно, захочуть, можуть почути про що говорять звичайнi речi що оточують iх.От i менi пощастило почути деякi розмови i я з задоволенням подiлюсь з вами почутим.Отже, щiльненько пригорнiться до матусi, або тата, i слухайте!





Володимир Кривенко

Пригоди Краплинки





Казка про Туман (для не остаточно дорослих…)


А трапилося це не дуже давно i не в тридев’ятiм царствi, тридесятiй державi, а в славнозвiсному мiстi Ерденетi, де менi з моiми друзями-побратимами довелося брати участь в будiвництвi дуже важливого для Монгольськоi держави заводу.

Була зима. Мороз лютував у повну силу, i вiтер допомагав йому, а треба сказати, що в зимову вiтряну погоду в Монголii не те, що працювати, – дихати важко було.

Коли ж вiтер летiв кудись у своiх вiтряних справах, мороз помiтно слабшав i тодi з сопок, що оточували мiсто, до нас приходив погрiтися Туман. Вiн, як величезний бiлий кiт, крався, нечутно ступаючи ярами мiж сопок, а потiм довго лежав за найближчим камiнним пасмом, спостерiгаючи за розсипом вогнiв Ерденета в темрявi ночi. Коли опiвночi вогнi, як вугiлля у ватрi, починали згасати, Туман, перемагаючи власну боязкiсть, обережно простягав до мiста свою м'яку пухнату лапу.