Читати онлайн «Потворне кохання (Огидне кохання)» Коллін Гувер (Колін Гувер)

Моїм найкращим подругам, вони ж мої сестри, Лін та Мьорфі.

Переклад від masha_booklo




Глава перша


Тейт



- Хтось залишив слід на вашій шиї, юна леді.

Я здивовано розплющую очі і повільно обертаюся до дідуся, що стоїть поруч. Він натискає кнопку ліфта та дивиться на мене. Потім усміхається і вказує на мою шию.

– Я про родимку.

Я мимоволі торкаюся місця трохи нижче вуха – там, де в мене родима пляма розміром із десятицентову монетку.

- Мій дід казав, родимки здатні розповісти, чим закінчився останній бій у людини в минулому житті. Вас, мабуть, ударили в шию. Проте смерть, напевно, була швидкою.

Я посміхаюсь. Не знаю, лякатися чи прийняти його слова за жарт. Поганий спосіб зав'язати розмову, але навряд чи небезпечний чоловік. Судячи зі згорбленої спини і невпевненої ходи, йому не менше вісімдесяти.

Чоловік робить пару повільних кроків до оббитого оксамитом кріслом, одного з двох, що приставлені до стіни біля ліфта. З кректанням сідає і знову дивиться на мене.

- Вам на вісімнадцятий?

Я підозріло примружуюсь. Старому звідкись відомо, на який мені поверх, хоч раніше я в цьому будинку не бувала, та й його самого бачу вперше.

- Так, сер, - насторожено відповів я. – Ви тут працюєте?

- О так.

Він киває на ліфт, а я піднімаю погляд на циферки, що світяться. Ще одинадцять поверхів. Скоріше б…

– Натискаю на кнопку. Навряд чи моя посада має офіційну назву. Сам охрестив себе капітаном повітряного судна. Як-не-як, відправляю людей у ??політ – аж до двадцятого поверху.

Я мимоволі усміхаюся, бо батько та брат у мене пілоти.

– І давно служите капітаном? - Запитую я, з нетерпінням чекаючи ліфта: у житті не бачила таких повільних.

– Раніше ремонтом займався, будівлю обслуговував, доки не постарів. Перш ніж стати капітаном, працював тут тридцять два роки. А людей у ??політ відправляю вже п'ятнадцять років, якщо не більше. Хазяїн зглянувся і виділив мені це містечко, щоб було чим зайняти себе, доки не помру. - Старий задумливо посміхається. - Одного він, бідолаха, не знає: Бог приготував мені в житті багато великих звершень, а я так відстав від плану, що тепер не помру ніколи.

Я сміюся, і тут двері ліфта нарешті відчиняються. Я беруся за ручку валізи і ще раз дивлюся на співрозмовника, перш ніж ступити всередину.