Читати онлайн «Покохай мене знов» Лаванда Різ

Глава 1

  — Добре, що ти вдома і ти почуєш це від мене, а не від місцевих пліткарок, — захекавшись, Надька плюхається на стілець, хапаючи зі столу пиріжок. — Бігла всю дорогу від зупинки, голодна і зла, як та собацюра. …О, мої улюблені з картоплею та кропчиком, — піднімає на мене свої великі карі очі, дивиться зі співчуттям. — Поль, Руслан повернувся.

  Завмираю на секунду, вражена внутрішнім громом, стиснувши м'яке тісто з такою силою, що воно роздувається, протискаючись між пальцями… як і мої спогади про колишнього чоловіка. Я не хочу про нього думати, але пам'ять невблаганна, вона відразу знаходить лазівки і перед очима спливає його останнє повідомлення:

  «У мене є інша. Вибач…»

  Я не пробачила. І навіть не намагалася. Навпаки, я зберегла це повідомлення, щоб пам'ятати про біль, який він завдав мені, щоб задавити свою любов до нього – ненавистю. Я досі іноді перечитую ці кілька слів, припікаю ними свою рану, хоч вже минуло п'ять років. П'ять! Але варто мені почути його ім'я – одразу накочує таке гостре відчуття, ніби це все сталося вчора. Руслан залишив мене без пояснень, навіть у вічі не подивився. Просто зник, а через тиждень я отримала це безглузде повідомлення. Телефон відключив, ніхто зі знайомих та далеких родичів не знав, куди він подівся, всі тільки співчутливо розводили руками. Нас навіть розлучили без моєї згоди, я отримала лист-повідомлення спочатку на електронну пошту, а потім знайшла великий конверт у поштовій скриньці. Спільної власності у нас не було, а про мою вагітність Руслан тоді не знав.

  Моє перше кохання… ми прожили разом лише півроку, хоча я була закохана у нього ще зі школи, все мліла, дивлячись на друга нашого сусіда навпроти. Руслан був старший за мене на сім років, навіть уваги не звертав, поки одного разу, коли я вже вступила до технікуму, не запропонував покататися з ним на мотоциклі…

  Надя була свідком на нашому весіллі, потім стала хрещеною моєму синові і завжди була поруч, коли мені хотілося вити, але я стримувала себе з останніх сил. Я не з тих дівчат, яких розбите серце позбавляє сенсу життя. Ні, я не дозволю чоловікові розтоптати мене, вирвати душу і підтертися моєю гордістю. Вони не варті жіночих сліз, принаймні не ті, хто чинить ось так мерзенно, як боягуз.