Читати онлайн «Поезії поза збірками» Леся Українка

Поезii поза збiрками
Леся Украiнка




Леся Украiнка

ПОЗА ЗБІРКАМИ





Любка


Була в мами доня, Любка чорнобрива,
Розумная, гарна та нетерпелива.
Було, часом мама в мiсто виiжджае, —
Там-то вже пильненько доня виглядае!

От пiдросла Любка, вiддали в науку.
Не зле було вчитись, — одну мала муку:
Хотiла дiзнатись, життя яке буде,
Як в свiтi широкiм живуть тii люди…

Скiнчила науку, вже весiлля мали
Справлять — аж коханця у вiйсько забрали.
Любка дожидала, потiм захворiла,
Розважила Любку ранняя могила.

1885




* * *


Я блукав колись по рiднiм краю
Раю.
І шукав на сiм земнiм падолi
Долi.
Приблудився пiд стрiхату
Хату.
Там дiвчину стрiв я винозiрку
Зiрку.
Промiнь ясний тi дiвочi
Очi.
Подала менi пом’яту
М’яту.
І на тiй моiй пригодi
Годi.

1885




* * *


Чого то часами, як сяду за дiло
Або як вже працю кiнчаю я смiло,
Не раз се на мене, мов хмара яка,
Спадае сумная задума тяжка?

Така то задума спиня мою руку,
Що людськую бачу кругом себе муку,
Недолю та сльози — i думка зрина:
Нащо тут здалася ся праця дрiбна?..

Недолi й дотепнiшi люди не вбили,
Що ж з нею подiють слабi моi сили?
І кидаю пращо, бере мене жаль —
Та друга вже думка розважить печаль:

Все ж, може, ся пiсня якую людину
Розважить успiе хоч би на хвилину,
І щиро промовленим словом моiм
Збуджу огонь я у серцi чиiм.

А може, й пожиток який з того буде,
І з працi моеi скористають люде…
І знов менi зваги в душi прибуло,
І знов я за дiло, пiдвiвши чоло!

1888




Жалiбний марш


Вмер батько наш!
Та й покинув нас!
Ох, i смутний настав час!
Сиротою наша мати зосталась!

Звiдки ж тебе виглядати?
Чи по степах, чи по лугах шукати?
Чи сокола послати?
Батечку ж наш!

Та вернись до нас!
Та порадь же ти, батьку, нас,
Як без тебе в свiтi жити Украiнi
При лихiй годинi?

Вирядили ми свого батенька в далеку дорогу,
А за його Украiна-ненька помолиться богу.
Наш Кобзар в могилi буде тихо спочивати,
Ми ж по йому будем плакати-ридати!

Гей! браття милi!
Батько наш в могилi,
Та на Украiнi
Слава його не загине!

Бо зостались вiчнi
Думки тi величнi,
Думки його правi
На сторожi його слави!

Слава його, браття,
Наче те багаття,
Сiятиме ясне,
Повiк не загасне.