Читати онлайн «Плуг» Павло Тичина

Плуг
Павло Тичина


«Плуг» Павла Тичини – поетична збiрка, у якiй з великою силою духа звучать громадянськi мотиви***. Як i для iнших поетичних книг, для неi характерна яскрава образнiсть, символiзм i наявнiсть авторських неологiзмiв. Свiтову славу авторовi принесли поетичнi збiрки «Сонячнi кларнети», «Замiсть сонетiв i октав», «В космiчному оркестрi», «Плуг», «Вiтер з Украiни», публiцистичнi видання «З минулого – в майбутне», «Читаю, думаю, нотую», поеми «Шабля Котовського», «Сковорода», «Похорон друга», «З щоденникових записiв». Павло Тичина – поет i перекладач, майстер украiнського символiзму, який створив свiй унiкальний поетичний стиль – кларнетизм.





Павло Тичина

ПЛУГ





Плуг


Євгену Тичинi


Вiтер.
Не вiтер – буря!
Трощить, ламае, з землi виривае…
За чорними хмарами (з блиском! ударами!),
за чорними хмарами мiльйон мiльйонiв
мускулястих рук…
Котить. У землю врiзае
(чи то мiсто, дорога, чи луг),
у землю плуг.
А на землi люди, звiрi й сади,
а на землi боги i храми:
О пройди, пройди над нами, розсуди!
Й були такi, що тiкали.
В печери, озера, лiси.
– Що ти за сило еси? —
питали.
І нiхто з них не радiв, не спiвав.
(Огняного коня вiтер гнав – огняного коня —
в ночi —)
І тiльки iх мертвi, розплющенi очi
вiдбили всю красу нового дня!
Очi.

1919




Сiйте…


Сiйте в рахманний чорнозем
з пiснею, грою…
Над долиною низом —
сонце горою!
Робiте – прокинувся вулик.
Тверезить земля: од вас я,
од вас тiльки волi —
жодних кривлянь!
Будьте безумнi – не зимнi.
Новi, по новi марсельези!
Направо, налiво мечi —
ставте дiези в ключi!
Ударте у мiдь, обезхмарте!
Вiрте (не лiрте!), iдiть,
фанфарами крикнiть вночi:
дiези, дiези в ключi!

1919




І белий, i блок…


І Белий, i Блок, i Єсенiн, i Клюев:
Росiе, Росiе, Росiе моя!
…Стоiть сторозтерзаний Киiв,
i двiстiрозiп'ятий я.
Там скрiзь уже: сонце! – спiвають: Месiя!
Тумани, долини, болотяна путь…
Воздвигне Вкраiна свойого Мойсея,—
не може ж так буть!
Не може ж так буть, о, я чую, я знаю.
Пiд регiт i бурю, пiд грiм од повстань
од всiх своiх нервiв у степ посилаю —
поете, устань!
Чорнозем пiдвiвся i дивиться в вiчi,
i кривить обличчя в кривавий свiй смiх.