Читати онлайн «Під його захистом» Марія Акулова

  Розділ 1

  Аліса

  – Мене він беріг до весілля, уявляєш? Мене «беріг», а в цей час розважався з тими, з ким одружуватися не збирався. Вогонь-логіка! — Моєму обуренню немає меж. Я і сама розумію, що швидше кричу, ніж говорю, але ефект трохи згладжує музика, що б’є по вухах.

  – Немає слів, Аліско, – Маша тягнеться до мого голого плеча і гладить. Напевно, розуміє, що заспокоїти мене зараз так просто не вдасться, але я відчуваю, що подруга абсолютно поділяє моє обурення. Це посилює відчуття правоти. На декілька секунд легшає.

  Взагалі це вона мене й витягла у клуб. Спочатку я була проти, а потім подумала: якого біса?! Я не збираюся труїти собі душу, просочуючи сльозами подушку через хворого мудака.

  Шкода тільки, що я так довго не усвідомлювала, що Тім – справжнісінький мудак.

  – Пий, крихітко. Тобі потрібно, – Маша киває на чарку з шотом, що стоїть на столику. Свою вона вже тримає у руках.

  Ми цокаємося і випиваємо. Горло обпалює вогнем.

  Я не люблю міцний алкоголь. Ніколи в житті не виникало бажання втрачати контроль і переходити виставлені розумом кордони, але сьогодні хочеться поводитись зовсім неправильно.

  Я надто довго і безглуздо трималася в нікому не потрібних, як виявилося, рамках пристойності, які рік за роком вибудовував для мене Тимур, а сьогодні вранці дізналася, що мій хлопець, майже наречений, протягом трьох років постійно мені зраджував.

  Тимур походить із традиційної родини. Його батько – віруюча і шанована в їхній громаді людина. Я від початку знала, що зв'язуюся з не найпростішим хлопцем, але приймала нав'язані мені суворі правила гри заради наших почуттів.

  У нас із Тімом закрутилося, коли мені було сімнадцять. Дев'ятнадцятирічний яскравий брюнет східної крові мене зачарував. Він дуже гарно виглядав, наполегливо залицявся. Дивився так, що в мене все всередині скручувалося. А коли посміхався...

  Через нього мені важко було зважитися поїхати на навчання до Штатів так, як ми домовлялися з батьком із часів мого дванадцятиліття. Але він же мене й умовив.

  Наплів, що відстань не вб'є нашу любов, а лише зміцнить її.

  Поклавши руку на серце, у чомусь він мав рацію. У моїй, як тепер зрозуміло, забитій брехливими обіцянками голові відстань додавала нашим стосункам вогню. Я постійно сумувала.