Читати онлайн «Ненависна дружина» Яніна Логвин

Пролог

  — Не смій, Ярий! Ні!

  Він наступає невідворотно, засліплений бажанням і своєю владою наді мною. Насувається повільно, заганяючи в кут і не даючи можливості втекти. Позбавляючи повітря однією своєю присутністю і палким чорним поглядом.

  — Не смій, чуєш! Не підходь! — я відступаю і спотикаюся. Впираюся руками об стіл, розуміючи, що бігти нікуди. Що в цьому будинку він господар, і ми тут самі.

  — Кинь, Марино. Ти ще не зрозуміла? Я завжди отримую бажане, і ти не станеш винятком.

  — Але не мене! Мене ти не отримаєш!

  — Ти моя дружина!

  — Ненависна! — кидаю йому в обличчя, але голос глухне, а серце, здається, стукає в горлі, коли видихаю тремтячими губами те, що відомо нам двом:

  — Ти не кохаєш мене… Миша, ось хто я для тебе. Ненависна дружина!

  На голих плечах випинають сталеві м’язи, чорних очей сягає похіть, а випуклість на штанах прямо говорить, що йому від мене потрібно. Але це неможливо… Неможливо!

  Ще вчора Ярослав Борзов не міг мене виносити. Одна тільки думка, що його пов’язав зі мною борг, ламала йому душу, оголюючи неприкриту злість. Так що ж змінилося зараз?

  Невже те, що він дізнався, я приховувала від нього свою зовнішність?

  Ні, не вірю. Своїх повій він від мене не ховав. І ставлення до мене — теж.

  Крок, ще один. Відстані не залишається, і я скрикую:

  — Іди геть! — шукаю порятунку від свого монстра… і не знаходжу. Останній крок, і в мене більше не залишилося свободи.

  Його руки сильні й гарячі — такі ж обпалювально-владні, як погляд. Вони торкаються моїх стегон, люто стискають на них сукню, і мене миттєво пронизує біль.

  Ні, не біль. Бажання! Таке болісно-гостре й раптове, що я розплющую очі, не спроможна сказати ні слова. Не здатна чинити опір чоловікові, який притискає мене собою до столу, як лютий звір здобич. Без зайвих передмов, зірвавши з плеча сукню, обхоплює смаглявими пальцями білі груди, тре сосок, що вмить твердне. Нахиляє голову до моєї скроні й шепоче:

  — Не кохаю. Я не кохаю тебе, Мишко! Але, присягаюся, ми обоє заплатимо ціну за клітку, у яку нас загнав твій батько. Інакше не буде!
  1 -1
 
    Ярослав

    У своїй розмові зі мною Павло Корнєєв був зібраний і вкрай відвертий.