Читати онлайн «Не лий за мною слiз» Христина Лі Герман

1. Христина
Відкриваю дверцята машини і виходжу. Навкруги яскраво світить сонце. Промені золотять парк і перетворюють його на витвір мистецтва. Посміхаючись, згадую юність. Те, як швидко вона залишилася позаду. Все залишилося там. Позаду.

Погляд падає на "Палац урочистих подій". Я все ще вирішую, як вчинити. Прийти прямо туди і привітати його, або краще спостерігаючи зі сторони, згорати від ревнощів?

Ми не пара. Це факт. Нам з ним не по дорозі. І це теж... факт.

П'ять років тому він присягався, що не залишить ніколи. Міцно обіймав в ліжку і шепотів, що я — все, чим він дихає. Благав не йти, але кидав сам. Просив вибачення, я поверталася і знову тонула в пристрасті. Їй не було кінця. Наша любов нагадувала психологічний аб'юз з обох боків. Я відчувала, що тону в Дані, як в чорному вирі. Тону і не можу знайти порятунку. Він приходив після кожної сварки, щоб кинути, але не відпускав до ранку, до сухого дихання, до знемоги в усьому тілі і капітуляції. Казав, що правий у всьому, вимагав слухатися. Та це не про мене.

Тому кидала я. Таке воно — хворе одержиме кохання.

Воно спалює усі перешкоди, дає крила і підносить. Але отримавши довгоочікуване, важкість помилок, як прес — знищує все. А помилок ми вчинили надто багато. Настільки, що кидаючи його, я втікала. Погодилася на вмовляння тітки і поїхала до неї за кордон. Стала дихати вільно, змирилася з болем від розриву і леліяла думку, що вчинила правильно.

У нас було хворе кохання. Одержиме і неадекватне. Ми не зустрічалися, а боролися за те, щоб витіснити усіх з життя один одного. Два аб'юзера покохали, але їх знищили хворі стосунки.

Докази переді мною. Данило одружується.

Напевно, він і не впізнає мене. Час нас змінив. Ми дорослі і заможні люди.

Ми тепер обоє... у шлюбі.

Заходжу в розкішну будівлю і оглядаю вестибюль застелений білим мармуром. Він виблискує так яскраво, як дорогі кришталеві люстри над головою. Розкішне місце, щоб назавжди надягти кайданки. А інакше шлюб я вже не сприймаю. Мій перетворився на кайдани. Сама винна.

Проходячи повз натовп гостей у вишуканому вбранні, не ховаюся. Навряд чи хтось з друзів Данила Калиновського побачить в мені дівчину, якою я була колись.

Колись тоді, в ті дні, що проводила поряд з абсолютно божевільним чоловіком.