Читати онлайн «Наречена для Святого. Книга 1» Стефанія Лін

Глава 1

  Вечір міг би бути кращим, якби не батькова присутність за спиною. Він може знаходитися за кілька метрів від мене, але я однаково відчуваю його. На якомусь фізичному рівні. Не хочу цього, та постійний страх не дає забути...він слідкує.

  Розглядаю картину, що висить на стіні. Вона не викликає нічого. Це чергова виставка, на яку був запрошений тато, але змушені йти усі. Мама знаходиться поряд з ним, як і братик. Лише я відійшла. Відійшла якомога далі, адже знаходитися з ним в одному приміщення важко. Досить й того, що ми живемо під одним дахом, страждаємо від його тиранії. Допікає те, що вдома тато знущається з нас морально, а попри людські очі поводиться так, немов він янгол, що спустився з небес. Всі вважають батька добрим, а насправді за усмішкою ховається чудовисько.

  Знову звертаю увагу на полотно. Мазки фарби, незнайомого мені художника різкі, грубі, немов ця людина приховує у душі буревій. Втім, дівчина, котру зобразили, виглядає сильною. Поєднання червоного, чорного, синього, білого та жовтих кольорів викликають тривожність. Наче мало б бути інакше, але ні...картина штовхає до чогось темного.

  — Подобається?

  Чоловічий голос змушує здригнутися. Не очікувала, що до мене хтось підійде. Повільно повертаю голову до незнайомця. Уважно вивчаю його обличчя. Про таких кажуть — холодна гора. Витончені риси, пронизливі очі глибокого синього кольору, темне, але не чорне волосся. Високий. Широкі плечі. Костюм сидить ідеально. В погляді тонка зацікавленість та щось на кшталт насмішки.

  — Ні, — чесно відповідаю.

  — Чому? — схиляє голову на бік й робить ковток шампанського.

  Затримуюся на золотих бульках. Лише потім відповідаю:

  — Не люблю подібне.

  — Яку б ти написала картину? — голос чоловіка ллється наче мед. Торкається шкіри нотками чогось схожого на жасмин, викликає сироти, навіть волоски встають дриґом.

  Проводжу руками по тканині короткої чорної сукні комбінації, поправляю сумочку, ще раз дивлюся на картину, тоді кажу:

  — Дівчину посеред лісу. Дерева темні, але крізь крони пробивається сонячне світло. Десь там видніється синє небо. Вона ніжна, витончена, але водночас сильна й повна рішучості. В руках букет лісових квітів. Сукня легка, як…м-м-м-м…павутиння.