Читати онлайн «Мойсей» Іван Франко

Мойсей
Іван Якович Франко




Іван Франко

МОЙСЕЙ





Пролог


Народе мiй, замучений, розбитий,
Мов паралiтик той на роздорожжу,
Людським презирством, нiби струпом, вкритий!

Твоiм будущим душу я тривожу,
Вiд сорому, який нащадкiв пiзних
Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобi на таблицях залiзних
Записано в сусiдiв бути гноем,
Тяглом у поiздах iх бистроiзних?

Невже повiк удiлом буде твоiм
Укрита злiсть, облудлива покiрнiсть
Усякому, хто зрадою й розбоем

Тебе скував i заприсяг на вiрнiсть?
Невже тобi лиш не судилось дiло,
Що б виявило твоiх сил безмiрнiсть?

Невже задарма стiльки серць горiло
До тебе найсвятiшою любов’ю,
Тобi офiруючи душу й тiло?

Задарма край твiй весь политий кров’ю
Твоiх борцiв? Йому вже не пишаться
У красотi, свободi i здоров’ю?

Задарма в словi твойому iскряться
І сила, й м’якiсть, дотеп, i потуга,
І все, чим може вгору дух пiдняться?

Задарма в пiснi твоiй ллеться туга,
І смiх дзвiнкий, i жалощi кохання,
Надiй i втiхи свiтляная смуга?

О нi! Не самi сльози i зiтхання
Тобi судились! Вiрю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання.

О, якби хвилю вдать, що слова слуха,
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну
Вздоровлюе й огнем живущим буха!

О, якби пiсню вдать палку, вiтхненну,
Що мiлiони порива з собою,
Окрилюе, веде на путь спасенну!

Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнiвами, битим стидом,—
Не нам тебе провадити до бою!

Та прийде час, i ти огнистим видом
Засяеш у народiв вольних колi,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомiн волi
І глянеш, як хазяiн домовитий,
По своiй хатi i по своiм полi.

Прийми ж сей спiв, хоч тугою повитий,
Та повний вiри; хоч гiркий, та вiльний,
Твоiй будущинi задаток, слiзьми злитий,

Твойому генiю мiй скромний дар весiльний.

Д[ня] 20 липня 1905




І


Сорок лiт проблукавши, Мойсей
По арабськiй пустинi
Наблизився з народом своiм
О межу к Палестинi.

Тут ще пiски й червонi, як ржа,
Голi скелi Моава,
Та за ними синiе Йордан,
І дiброви, й мурава.

По моавських долинах марних
Ось Ізраiль кочуе:
За тi голi верхи перейти
Вiн охоти не чуе.

Пiд подертими шатрами спить
Кочовисько ледаче,
А воли та осли iх гризуть
Осети та будячче.