Читати онлайн «Мама для принцеси» Уляна Пас

Мама для принцеси
Уляна Пас



Сьогодні просто божевільний день! Один з тих днів, коли я готова проклинати все і всіх, але не можу цього зробити, тому що знаходжуся на роботі, де повинна усміхатися і бажати хорошого дня усім, коли у самої на душі хтось добряче так напаскудив.

Збиваюся з рахунку, яку каву готую за три години ранкової зміни, і прошу вищі сили лише про одне: щоб цей день якнайшвидше закінчився.


Сьогодні зранку я розійшлася з хлопцем, який пудрив мені мізки практично весь минулий рік. Він просто прийшов додому в той момент, коли я збиралася на роботу, і з порогу заявив, що все, “фініта ля комедія”, ми більше не пара. Він кохає іншу, і саме її надто солодкими парфумами смердить зараз у моїй квартирі.


Чесно кажучи, хотілося видерти ці безсовісні очиська і викинути з дев'ятого поверху моєї квартири. Шкода лише, що не могла цього зробити через брак часу, тому просто виштовхала зухвальця зі свого житла і пообіцяла собі змінити замок у дверях.


Не скажу, що сильно кохала Олега, але поруч з ним мені було добре. На початку наших стосунків він дарував квіти та говорив хороші слова, а тоді, в якийсь момент, все змінилося. Олег почав зникати на своїх підробітках, тому бачила я його вкрай рідко. Зради запідозрила кілька місяців тому, коли мій хлопець почав пахнути цими жахливими солодкими парфумами. Не знаю, чому спустила все це на гальма. Не хотіла вірити, або ж просто не мала на це часу.


Поєднувати навчання і роботу виявилося доволі важкою працею. Поки Олег гуляв, я збирала гроші, щоб оплатити останній рік навчання та житло, яке ми, до речі, знімали разом.


Лише кілька тижнів тому я закінчила універ і змогла влаштуватися у кав'ярню на повний робочий день. Тепер у мене в кишені гордо лежав диплом бакалавра, а в цей час я готувала невідомо яку за сьогодні каву для клієнта, котрий не встиг остаточно прокинутися зранку.


- Машо, поглянь! - поруч з'являється моя напарниця Віка, котра прибирає зі столів, поки я стовбичу біля кавового апарата. - Знаєш її?


Поняття не маю, про кого говорить Віка, але однаково націлюю погляд туди, куди вона тицяє пальцем. Бачу за столиком біля вікна маленьку дівчинку років семи й не можу второпати, що вона тут робить. Бачу її вперше, і, головне, поруч з нею немає нікого з дорослих.