Читати онлайн «Комета прилітає» Туве Янссон

Комета прилітає
Туве Янссон

Повість
Тoгo ж ранку, коли Тато Мумі-троля завершив спорудження містка через річку, крихітне звірятко Чмих зробило відкриття. Чмих знайшов цілком нову незнану стежину. Вона в’юнко вповзала до лісу у його найтемнішу гущавину. Чмих стояв і довго дивився їй услід.
"Треба розповісти про це Мумі-тролеві, – подумав він. – Разом розвідаємо новий шлях, бо на власний страх і ризик я цього робити не буду".
Він склав дві гілочки навхрест, щоб залишити мітку, і щодуху погнав додому. Долина, в якій вони мешкали, була дуже гарною. Її населяли щасливі маленькі істоти та великі зелені дерева. Левадами протікала Річка, робила закрут навколо блакитного будиночка Мумі-тролів і бігла собі далі, в інші долини, де також мешкали маленькі істоти, дивуючись, звідкіля це вона береться.
"Дивна річ – дороги та річки, – міркував собі Чмих, – дивишся їм услід – і відразу страшенно кортить опинитися деінде, піти за ними, аби побачити, де вони закінчуються…"
Мумі-троль саме прилаштовував гойданку, коли Чмих повернувся додому.
– Привіт! – гукнув Чмих. – Я знайшов цілком незнану стежину. Вона видається небезпечною.
– Наскільки небезпечною? – поцікавився Мумі-троль.
– Я б сказав, жахливо небезпечною, – поважно відказав Чмих.
– Що ж, беремо зі собою канапки, – вирішив Мумі-троль. – І морс.
Він підійшов до вікна кухні:
– Послухай, мамо. Ми сьогодні не обідатимемо вдома.
– Он як! Чудово.
Вона спакувала перекуску до кошика, що стояв біля кухонного столу. Потім зачерпнула з однієї бляшанки жменьку карамельок, а з іншої досягла два яблука, ще доклала в кошик чотири маленькі учорашні ковбаски та пляшку домашнього морсу, який завжди стояв наготові на полиці над плитою.
– Супер! – зрадів Мумі-троль. – Бувай, мамо. Не знаю, коли повернемося.
– Бувайте! – відповіла мама.
Мумі-троль та Чмих проминули сад, попростували угору левадами, де закінчувалася Долина і починалося узлісся темного пралісу, в якому вони ще ніколи не бували. Там поставили кошика на землю й озирнулися на Долину. Хатинка Мумі-тролів видавалася звідси цяточкою, а річка – вузькою зеленою стрічкою. Гойданки зовсім не було видно.
– Так далеко від мами ти ще ніколи не відходив, – зауважив Чмих. – Лише я тут бував, до того ж, зовсім сам.