Читати онлайн «Його тихоня» Марісса Вольф

Пролог

  - Вау, яка красуня! - пролунав зовсім близько низький оксамитовий голос, що вражав своєю хрипотою в самісіньке серце. – І без охорони!

  Я повернулася у бік звуку та... пропала...

  Найкрасивіший хлопець, якого я тільки колись бачила у своєму житті, виходив зі своєї шикарної спортивної тачки і дивився в мій бік.

  Щоки мимоволі спалахнули вогнем, тепло від задоволення повільно розтікалося по тілу. Пальчики на ногах підібгалися. Я облизнула губи і схвильовано ковтнула.

  Стежила за красенем через густу вуаль своїх темних вій. Дивилася, як він потроху наближається. Крок за кроком... моє серце дедалі більше прискорювалося...

  Наступної секунди я відчула поряд з собою приємний запах чоловічої туалетної води. Він близько!

  Від усвідомлення цього факту мурашки по тілу поповзли у всіх напрямках і особливо в тому, куди їм повзти було зовсім не слід.

  Я придушила судомне зітхання та приготувалася відповісти незнайомцю найніжнішим голоском, яким тільки змогла б відповісти.

  Ще крок, і він опиниться на відстані якихось міліметрів від мого юного тіла.

  Вся моя істота, вся сутність завмерла, готуючись зустріти власника низького оксамитового тембру.

  – Оу! А зблизька ти ще краще! – промовив він та усміхнувся спокусливою усмішкою, від якої напевно збожеволіла не одна дівчина. - Як тебе звуть, лялечко?

  Серце застукало з подвоєною силою. Він не тільки сам підійшов, а ще й спитав моє ім'я.

  Я відкрила рота, щоб відповісти, як поруч почула:

  - Кіра! І ти теж, до речі, такий нічого, - кокетливий переливчастий сміх, що звучав десь ззаду, вибив мене з колії.

  Гарний незнайомець зробив ще крок і залишив мене за спиною.

  Я рвучко обернулася. Якраз, щоб побачити, як він підійшов до надушеної білявки, що манірно стріляла в хлопця своїми очима з опахалом нарощених вій, вона призовно вип'ятила все, що тільки можна було випнути.

  Я відчула у серці укол розчарування. І одразу ж закусила губу від досади та гіркого жалю, які захлеснули мене так само сильно, як і невимовна радість хвилину тому.

  Першокурсники довкола шуміли, але я не чула нікого. Тільки його приємний голос громом віддавався всередині - несвідомо я ловила кожен звук, сказаний цим гарним хлопцем.