Читати онлайн «Господар колодязів» Марина та Сергій Дяченко

Господар колодязiв
Марина та Сергiй Дяченко


Свiти Марини та Сергiя Дяченкiв
До нашоi книжки увiйшли три повiстi Марини та Сергiя Дяченкiв: «Господар колодязiв», «Зелена карта», «Земля веснарiв». Вони дiйсно являють нам рiзнi «свiти Дяченкiв».

«Зелена карта» – розповiдь про наш сучасний свiт, Киiв 1990-х з його труднощами i розгубленiстю людей, а «Господар колодязiв» – це вже свiт фентезi – з його магiею, дивовижними створiннями: ельфушами, королевою верхiвцiв i майже середньовiчним буттям князiвств, що ворогують мiж собою. «Земля веснарiв», на перший погляд, це детективна iсторiя пошуку вбивцi, яка перетворюеться на розповiдь про зiткнення рiзних цивiлiзацiйних моделей, коли люди стикаються з чимось iм незрозумiлим i, як iм здаеться, огидним i небезпечним. І тому представники цих свiтiв, як би iм не хотiлося спiвпрацювати мирно одне з одним, не можуть знайти спiльноi мови. І тiльки бажання знайти вбивцю (хоча i з рiзними наслiдками для нього), щоб не карали безвинних, веде до виникнення хоч якогось розумiння iншого свiту.

Але головним у всiх повiстях е не зовнiшня, так би мовити, сюжетна лiнiя, а глибоке проникнення у сутнiсть людськоi душi, у те, чого не можна побачити, але так потрiбно зрозумiти, щоб цi такi рiзнi, однак такi подiбнi за людськими переживаннями свiти збереглися, а не розсипалися на порох…





Марина та Сергiй Дяченки

Господар колодязiв



Серiя «Свiти Марини та Сергiя Дяченкiв» заснована у 2017 роцi



Переклад з росiйськоi В. Бойка



Художник-iлюстратор Ю. Нiкiтiн

Художник-оформлювач І. Дубровський



© В. Бойко, переклад украiнською, 2019

© Ю. Нiкiтiн, iлюстрацii, 2019

© І. Дубровський, художне оформлення, 2019

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2017




Господар колодязiв[1 - © Марина та Сергiй Дяченки, 2001]





Частина перша


У перший день лiта Юстин знайшов п’ять мертвих воронiв. Усi трупи мали однаковий вигляд: дзьоб роззявлений, пiр’я на боках злиплось, а на cпинi випали, утворивши круглу криваву прогалину.

– Верхiвцi, – сказав дiд, коли Юстин розповiв йому про знахiдку. – Вчора ось тiльки подумалось… – i спохмурнiв. Наступного дня Юстин знайшов щура. На боках у нього виразно виднiлися слiди маленьких шпор, спина, збита сiдлом, кровоточила; проте щур не поспiшав здихати i, побачивши Юстина, поповз пiд порiг.