Читати онлайн «Gaudeamus виконаний смертю» В’ячеслав Васильченко

Gaudeamus виконаний смертю
В’ячеслав Васильченко


Вiд багаторазового лауреата Мiжнародного лiтературного конкурсу романiв, кiносценарiiв, п’ес, пiсенноi лiрики та творiв для дiтей «КОРОНАЦІЯ СЛОВА» (2014). Киiвський професор-фiлолог Богдан Лисиця на запрошення свого давнього друга – професора Сорбонни Антуана Робера – прибувае до Парижа на мiжнародну наукову конференцiю, присвячену ювiлею вiдомого французького вченого й популярного письменника Патрiка Беккереля. Навколо конференцii та iменi мсье Беккереля починають вiдбуватися дивнi й загадковi речi: то в газетах з’являються статтi, що ставлять пiд сумнiв його авторство, то за ритуалом, описаним у романi, починають гинути люди, якi знали ювiляра. Богдан Лисиця разом з Робером i його двоюрiдним братом – офiцером полiцii – Фаб’еном починають розслiдування цiеi неординарноi справи. І опиняються в центрi загадкових подiй i небезпечних пригод.





В’ячеслав Васильченко

Gaudeamus виконаний смертю



Правди завжди двi. Але кожен обирае одну.







ПРИМІТКА АВТОРА




Усi персонажi, установи й подii, описанi у творi, вигаданi. Будь-який збiг з реальними людьми, установами або подiями – абсолютно випадковий.



ДОВІДКА



«Гаудеамус» (лат. gaudeamus – «радiймо») – студентська пiсня (гiмн) латинською мовою. Назва утворена за першим словом пiснi. Вiдома також пiд назвою «De brevitate vitae» («На швидкоплиннiсть життя») (Інформацiя з Вiкiпедii).



Присвячуеться професурi…

А ще… зеленому чаю «Greenfield»…


Париж – це предмет заздростi для тих, хто нiколи його не бачив; щастя або нещастя (залежно вiд того, як пощастить) для тих, хто в ньому живе, але завжди – прикрiсть для тих, хто змушений його залишити.

    Оноре де Бальзак.

Зоря завжди когось карае смертю.

    Луi Арагон.

– Якщо Творець всемогутнiй, як ти поясниш те, що Вiн завжди виявляеться безсилим перед лицем простоi омани? Як пояснити те, що зло завжди i всюди торжествуе? Оспiвувати велич Бога – значить оспiвувати велич зла.

– Ти богохульствуеш.

Вiн зупинився й повернувся до мене:

– Історiя людства – не що iнше, як iсторiя жорстокостi, насильства й руйнування. Цього нiхто не може заперечити. Як ти це поясниш?

– А я тобi скажу, – знову заговорив вiн, кладучи руку менi на плече. – Тому що зло – це реальна сила, як мiнiмум рiвна добру.