Читати онлайн «Диво для мільярдера» Аріна Громова

Диво для мільярдера

Глава 1


– Ти чому спізнилася? – бурмоче подруга, заштовхуючи мене до кабінету. – Я тут ледве змогла тебе прикрити. Новий бос просто псих. Провів нараду за десять хвилин. Але кожного з нас встиг рознести! Тільки потрап йому під гарячу руку. Злий як чорт. Ще гірше від нашого попереднього начальника.

– Пробач, мені ж спочатку Богдана до школи відвезти, потім близнюків у садок, а там вихователька захворіла, довелося терміново шукати, хто догляне малюків. Дивом домовилася, – зітхаю. – Не могла ж я їх на роботу взяти.

– Ні, ти що, – Міла хитає головою. – Новий бос дітей не виносить.

– Коли ти встигла стільки про нього дізнатися?

– Видно все. Ти тільки чула б, як він Андрія вичитував. Коли побачив у нього на столі світлини з дітьми. Сказав, що тут не місце для сімейних альбомів. Потрібно думати тільки про роботу, а не розпливатися в ніжностях.

– Ясно, – киваю. – Дякую, що прикрила.

– Він на тебе чекає. Зі звітом.

– Коли?

– Зараз.

– Почекай, – хмурюся. – Але ж звіт ми лише по вечорам…

– Слухай, Катю, думаєш було так багато варіантів, що йому набрехати? Я сказала, що ти звіт йому готуєш. Відразу після наради до нього зайдеш. Ось, давай, сама тепер викручуйся. Я й так зробила, що могла.

Мила похитала головою, замріяно закотила очі.

– Взагалі він гарячий чоловік. Побачиш такого на вулиці – і все, погляд не відвести. Хоча такі чоловіки вулицями не ходять. Тільки на крутих тачках їздять. Красивий він. Наче з обкладинки журнала. Ще й казково багатий.

Я майже не слухала подругу, збирала папери. Звіт майже готовий. Я завжди намагаюся зробити завдання раніше. Але перевірити його теж не завадило б.

– Високий він. Під два метри. І постать така… костюм лише підкреслює. Навіть не уявляю, скільки часу він проводить у спортзалі. Мабуть, там і ночує. Але знаєш, крутіше за все його очі. Арктичний лід. Сині-сині. Я такого кольору ні в кого ще не бачила. Хоча якщо…

– Міла, твій файл де?

– Який ще файл?

– Для звіту.

– Ну ввечері ж надішлю, – знизала плечима. – Ох, Катю, зовсім мене не слухаєш. Я ось думаю. Чи реально з таким чоловіком замутити? Або без шансів?

– Ти сказала, що він псих.

– Ще який! Деспот. Такому жодного слова проти сказати не можна. Розмаже. Характер у нього жахливий.