Читати онлайн «Безликий: Остання справа» Євген Камінський

Безликий: Остання справа
Євген Камiнський


Херсон – тихе i спокiйне мiсто. Але його розмiрене життя сколихуе черга жорстких i кривавих вбивств. Двое детективiв починають розслiдування i шукають найманого вбивцю з псевдонiмом «Безликий». Але таке завдання не з простих. Бо кiлер ховае свое понiвечене обличчя за рiзноманiтними масками. Кожне наступне вбивство вiдрiзняеться своею жорстокiстю i виконанням. Детективи навiть не пiдозрюють, що Безликий пiдготував для них…





Євген Камiнський

Безликий: Остання справа




Пiд редакцiею Янiни Бронiславiвни Смiлiченко




Глава 1


Осiннiй Херсон. Мiсто з головою поринае у жовте листя. Всi жителi вiдходять вiд лiтньоi пори, хоча спека все ще залишилась i тихенько навiювала спогади про лiто. Єдиним, кому осiнь робила багато клопотiв – це двiрники. Якi з байдужим виглядом прибирали вулицi.

На всю цю красу спостерiгав дiдусь, який йшов по вулицi Суворова. Вiн був одягнений у сiрий костюм радянськоi епохи. І повiльно перебирав своiм цiпком, який був гарно оздоблений. Повiльними, але впевненими кроками, дiйшов до мiського драмтеатру.

Зайшовши в хол театру, вiн вiдразу почав розглядати все навколо. Там була купа людей, яка хотiла насолодитися виставою. Пройшовши процедуру розривання бiлету, дiдусь пройшов до глядацькоi зали. Зайняв свое мiсце, бiля виходу у коридор, вiн поставив пiд ногами свiй цiпок. Пролунали три дзвiнки, погасло свiтло i заграла музика. Гамiрний зал затих, всi почали дивитися на початок акту. Тiльки погляд однiеi людини був направлений на лiвий партер, а не на сцену. Там сидiв чоловiк в солiдному костюмi разом зi своею дружиною, з якою вiн постiйно обговорював виставу. Прискiпливий погляд не зупинявся нi на хвилину.

Ось уже i пiдiйшов антракт. Навiть в буфетi, попиваючи фiлiжанку кави, не зводив погляду дiдусь з того чоловiка, який не помiчав цього. Повернувшись у глядацьку залу, спостереження продовжилося. Але при темрявi дiд помiтив, що його цiль почала вставати i виходити зi свого партеру. Дiдусь теж тихенько встав, попросивши людей, по сусiдству, дати йому пройти.

– Вибачте, а як пройти до вбиральнi? – запитав дiдусь працiвницю театру, перед виходом з зали.

– Чоловiча вбиральня на другому поверсi.

Побачивши, що в коридорi нiкого не було, дiд почав швидко бiгти по сходах на другий поверх.