Читати онлайн «Абу-Касимові капці» Іван Франко

Абу-Касимовi капцi
Іван Якович Франко




Iван Якович Франко

АБУ-КАСИМОВІ КАПЦІ





ПЕРЕДНЄ СЛОВО


Вiршоване оповiдання «Абу-Касимовi капцi» виходить отсе другий раз накладом Руського педагогiчного товариства, а крiм того, було минулого року видане для украiнського люду в Росii, у Черкасах. Перше видання, що вийшло в 1895 р у Львовi, дiждалося дуже похвальноi оцiнки i подрiбного розбору з боку чоловiка, що бiльше всiх iнших украiнцiв тямить у схiдних мовах та письменствах, д. Агафангела Кримського, професора арабськоi мови в Лазаревськiм iнститутi в Москвi. Доб[родiй] Кримський, висловлюючись дуже прихильно про загальний колорит мойого оповiдання i про ту основну думку, яку я силкувався вiднайти в тiм оригiналi, що з нього взята його канва, пiднiс заразом деякi помилки, в якi легко було впасти чоловiковi, не вченому в арабськiй мовi, i якi я ось тут здебiльшого повиправляв. За тi вказiвки складаю щиру подяку нашому шан[овному] земляковi.

В своiм розборi на мою книжечку д. Кримський порушив питання про те, вiдки я взяв отсе оповiдання? Йому звiснi були — показалося — тiльки росiйськi його переповiдки, яких знов я не бачив нiколи. Думаючи, що вка- зiвка на моi джерела влегшить оцiнку моеi працi, я роблю сим разом те, що повинен був зробити при першому виданнi.

Отже, певно, буде несподiванкою для шан[овного] арабiста, коли скажу, що уперве з оповiданням про Абу-Касимовi капцi я познайомився ще бувши учеником IV гiмназiального класу в Дрогобичi, познайомився з уст неписьменного передмiщанина Жука. Замiсть Абу-Касима вiн називав героя Казоемом i замiсть капцiв говорив «сапоги». «Послухайте тепер за Казоемовi сапоги!» — так розпочав вiн свое оповiдання, коли при святi у нього зiбралося багато передмiськоi молодiжi, таких же неписьменних парубкiв i дiвчат. Усi слухали й реготали. Я також. Я не питав Жука, вiдки вiн узяв се оповiдання, але догадуюся пословi «сапоги», що вiн мусив 1849 р. чути його вiд «москалiв», що йшли через Дрогобич на Угорщину i стояли постоем у його хатi i про яких вiн згадував часто й залюбки, хоч оповiдав i про зовсiм негарнi iх дiла.

Пiзнiше довгi лiта я не стрiчався з сею казкою, та й не до казок менi було. Аж 1894 р.