І що зробити тепер, щоб в собі загасити
глумливе його тепло,
і хто пояснить межу, до якої хоч щось взагалі "твоє"?
А в мене що? Наполоханий тихий дім,
осіннім світлом, як срібним дощем, налитий,
і зранку хочеться просто тихенько вити,
тихенько вийти і стати, от як стоять,
коли долають миттєвий напад,
тривожну напасть.
І більше ніби нічого такого – блядь, –
нічого більше, що змушує сподіватись.
Мудрість росте не так, мудрість –
це просто втрата,
усвідомлена потім.
…Нехай же увесь цей секс вивертає тебе, як ніч
вивертає оксамитом назовні літа вицвілі небеса.
Нехай тобі світлом тонким пульсує
кожна окрема річ.
І навіть після випадкових ранків, подій, облич
залишається лише або нездоланна пустка, або
нестерпна краса.
З неба три дні тече. Певне, надбився горщик,
де збиралась вода на нове якесь море.
Розділити безсоння – це допуск за певну грань,
розділити ж сон – це лише розділити час.
…страшно не з того, втім, що ходиш тепер
без світла під шкірою серед усіх, а
страшно лише, що будь-яка не зі мною ти,
не зі мною.
Ніжність – рандомний і безглуздий набір деталей,
перепустка в щось, що може статися далі
або статися ближче.
Це моя країна. І вся хуйня
в цій країні також лише моя.
Мені вже не так цікаво, що же там далі,
тим більше, що стільки із того "далі" тепер позаду.
