Яка ж то тяжка річ — не вірити обіцянкам, якщо вони збігаються з твоїми сподіваннями.
Я часто питаюся у новачків: чого ти до мене прийшов? І чую: в того москалі хату спалили, того пограбували, у того дівчину зґвалтували… У нас завсігди так було – поки заброда не заллє сала за шкуру, ми нічичирк.
Історія розкаже, ким ми були та куди поділись.
Страшно сказати, що робить з людьми безнадія. Говіркі стають мовчазними, веселі – зажуреними, хоробрі – боягузами, а певні – зрадниками.
– Ніколи не кажи: в цій державі. Так завжди казали ті, для кого вона чужа. Кажи: наша.
Якщо немає надії на перемогу, то зостається ще прагнення помсти.
– А знаєте, братці, що найстрашніше в голоді? – спитав він, приходячи до тями. – Це коли вже не хочеться їсти.
Жодна катастрофа не ставить хрест на меті.
Звитяга породжує легенди, а відчай – брехню.
Марні надії тільки додають жалю.
— А ти, Фаню, й по нотах співаєш?
— Нє, токо по жєнскіх компаніях! — відказав поручник.
Життя покаже ким ми були і куди ділись!
-Хуня,-сказав китайською Ходя.
Яка ж то тяжка річ – не вірити обіцянкам, якшо вони збігаються з твоїми сподіваннями.
То хто ж по-вашому бандит? Той, хто прийшов до нас із Московщини і серед білого дня грабує кожну хату, чи той, кого ви вигнали з дому і змусили піти до лісу, щоб боронити свій край?
Випробування зміцнюють дух і ведуть до життя.
Оглядність – мати безпеки.
… бо хтозна, яку ще печатку апокаліпсису треба зірвати, аби цей народ знову прокинувся, але навіть малою щоптою мусимо стояти до кінця.
– Куди тобі, Юрасю, пустити свинцеву бджілку? У серце чи в голову?
– У голову.
– Ну так, звичайно, адже ти колись присягав, що в твоєму серці Україна.
