Яке диво – людська пам'ять, що навіть через кілька десятиліть повертає геть усе, від рідних облич аж до запаху тоненької лугової травинки.
Скромність прикрашає людину тільки тоді, коли її більш нічим прикрасити.
А може, найважливіше – стати людиною? Може, це теж дар Божий, що не кожному даний?
Ніхто не додає до кохання гарантійного листка – що воно навіки і що ніколи не зіпсується, не розіб'ється, не надщербиться.
