… язики бабські заіржавіли б, якби їх не чесали…
Спокій – друг хворої людини. Як і рух – друг здорової.
Жінку щитають поріддям диявола й оспівують, підносять як богиню.
Улянка тогдішня йому завше на вишеньку молоденьку схожою була і на ялинку водночас – їх обох батько посадив у двадцєть пєтім році коло вулиці по краях городу – тяглися теї деревця до неба й мовби хотіли гілляччям світ довколишній пригорнути – кожна по-своєму. Очі неїни паволокою-туманцем затягнуті, пропікали наскрізь і зразу за віями ховалися од свеї допитливості дівочої
А потім була та поїздка-мука до Варшави. Поїздка, що наче б спалила всі мости. Не спалила. То він добре відчував. Скільки б не казав "курва", боліти не переставало.
Тиша над нічним селом, сповитим густою темрявою, яке батожить холодний осінній дощ. І серед цієї просякнутої холодом і дощем тиші біліє, мокнучи, старий, майже столітній дід. Не в силі зрушити з місця, чогось чекає посеред своєї самотності.
– Якщо знаєш куди йти, йди,..Не бійся заблукати. А раптом ти знайдеш істину?
… щастя настільки складна річ, що, як ту пташку, в руках утримати важко, іноді просто неможливо
— За Родіну, за Сталіна кричєли?
— За Родіну, за Сталіна через мінне поле гнали.
… почуття вартніші за саме життя. Без них… життя – то лиш існування. Гірше, ніж у рослин
І раптом подумав: якщо добре поміркувати – то, Господи, життя промайнуло, як один-єдиний день. Бо де воно? Марево, сон, хоч і поле в тому сні нібито велике було, і річка, яку перепливав, широка.
Добував слова, ніби упущене відро з глибокого колодязя.
* – Впєрьод! Впєрьод, мать вашу! Я тоже тут! – то кричить лейтенант майже зовсім поряд. – За Родіну! За Сталіна уміраєш! Ето гордая смерть!
– До сраки така твоя родіна, – солдат, старший за Якова, кидається до лейтенанта і збиває з ніг, б*є копняками.
* Дихала на повні груди весна рання, от-от мали зацвісти садки. В таку пору, казали солдати, особливо не хочеться вмирати.
…за дурною головою нема ногам спокою.
Гарний у вас внук, Якове Платоновичу. Добрий, а тому важко йому буде на цьому світі жити.
Думаєш, туди (до Чехії) совєти не прийдуть, заперечив Яків. Зенько йому: прийдуть, вони в усі щилини, в усі країни пруть, як ті таргани
Чому бути – того не минути.
Вона була з бідної сім`ї, ще біднішої, як їхня, про Совиків… казали, що такі бідні, аж сині, аж світяться, як блошиці в темряві
