Коли людина довго в смутку, то й посмішка – подвиг.
* У всіх дівчат одна мрія… Кохання… Справжнє кохання. На все життя. А все інше — то не мрії… То примхи
«Денис приїхав за півгодини з цілим арсеналом засобів швидкої допомоги при нападах депресії у представників інтелігенції. З ящиком коньяку.»
«Онде тітка Віра, фельдшерка килимівська.
Сидить у ФАПі, як музейний експонат. Одна на всі десять квадратних метрів. Хоч би хто зайшов.»
«Людям не завше тре' знати, що на них чекає.»
– Тут мої телефони київські й адреса. Якщо зовсім зле буде, приїжджай. Чим зможу, допоможу. Катерина візитку взяла, посміхається:
– Ну, тоді прощавайте навіки.
– Чому?
– Бо у гості кличете, як мені зле буде. А мені не буде зле.
– Усе в тебе – навіки. Кохання, обіцянки…
– А хіба можна інакше?
«Та дарма він хвилювався: коли Жанночка вловлювала запах грошей, вона вміла не помічати таких дрібничок, як покручені чоловічі шкарпетки під ногами, Жанночка прийшла й залишилася.»
– Я можу кинутися з вікна вниз, – знайшов вихід. Зрадів. Нащо вішатися? Це так неестетично! Краще – як сокіл! Із неба об землю.
«На що витріщатися? Скрізь люди однакові. Тільки на різних землях живуть.»
«Тепер у мене стільки землі… Хоч свою державу оголошуй!»
– Брате, я тепер велика людина…
Крупка-молодший розгорнув документ.
– Помічник-консультант народного депутата? Я думав, принаймні радник Президента… Тих помічників – як вошей…
«Пісні у народі народжуються тільки під час славної доби. А українська славна доба – це козацтво. От і пісні народні – через одну про козаків.»
– Ні, не будемо косу різати, – мамка охолола. – Не можна. Дівка не косу ріже – долю собі. – І що то вона за доля, якщо від коси залежить? – Катерина їй.
– А в кожного своя, доню. Хоч як не крути, а йдеш однією дорогою. На дві одразу не скочиш.
– Здається, ще на шляху до аборигенів ти звав їх скарбом нації і радів із відсутності асфальту.
– Я й зараз так вважаю. Був би тут асфальт, ти б стількох пісень не знайшов. А від кургану взагалі б нічого не лишилося.
«От, ніби, що на серці, те й на вустах.»
– Здається, щедро тут наливають тільки горілку, – спробував пошуткувати Денис.
«Ніч – як ворота в безодню.»
«Віднайти невідомі старі пісні – не проблема. Проблема – зробити це, відчуваючи себе частиною цих пісень, частиною кургану, людей, які навколо нього живуть.»
