Якби-то ви знали, скільки втаємниченої пристрасті, тихої радості й сподівання дива ховається в трьох словах: "Я їду до Львова!"
Діти мають природжене почуття краси й гармонії. Гармонії в усьому. Вони – як лакмусовий папірець. Дисгармонія їх руйнує.
Ох, Львове, кожна вулиця твоя має свій клімат!
Чоловік і жінка – два тіла, але одна душа
О, ці незчисленні леви! Кожен з них ніби нечутно промовляє назву міста, щоб запам'ятати навічно. Тут треба бути левом, щоб полонити серце дівчини.
Кохання й пораду за гроші не купиш.
Одна річ – поховати нареченого, коханого, а інша річ – рідного чоловіка. Чоловік і жінка – два тіла, але одна душа.
Це взагалі в дусі нашої епохи: одна людина може зруйнувати своїми ідеями світ, друга – врятувати його.
Коли руйнується все навколо, коли падає останнє опертя, навіщо тоді гроші?
Чим той лікар зарадить, коли на серці важко не через хворобу? Краще просто взяти книжку й посидіти в тиші.
Він ніколи не приходив до дівчини без квітів, бо вірив, що квіти красномовніші за слова.
Шляхетність – це внутрішній стан людської душі.
Це для дівчини – мезальянс, бо за зрадника треба віддаватися, за негідника, за безвідповідального чоловіка заміж іти. Сьогодні її зрадив, а завтра – батька й матір. А потім – Батьківщину.
Здоровий красень буде батьком, хіба це біда? Біда, коли хтось не може мати дитини, ото – біда!
Тут звань немає. Тут усі – хворі. У хвороби ні генералів, ані лордів немає.
Для будь-якої служниці мовчання – золото.
У цій родині так заведено: слово матері – перше й останнє. І чоловік, і дочка, і два сини красені-студенти, підлягли цьому правилу.
…закохатися до безтями можна не лише в людину
Те, що вчора здавалося зрозумілим і правильним, сьогодні бачилося вже непевним і хибним, майже помилковим.
