– Знаешь что? В Сибири уже строят концлагерь для вас!
– Для нас?.. – перепитав я.
– Да! Для таких, как ты! Для украинцев! Достали уже!! […] Давай, приезжай, там уже ждут тебя!
Я ще трохи помовчав, а тоді сказав:
– Тільки через твій труп, друже… Тільки через твій труп.
Я лише хочу, щоб ви затямили одне: по обидва боки Дніпра є країна, що має назву Україна. У цій країні живуть українці – небратній росіянам народ. І цей народ готовий до останнього відстоювати своє право жити вільно.
Андрій Макаревич, якого зараз цькують у Москві, мав рацію: бісів із людей випустити легше, ніж загнати в них ангелів.
Фактично, Сталін відновив у Радянському Союзі кріпацтво. От тільки кріпак у Російській імперії міг викупити себе з неволі, а радянський селянин подітися не мав куди.
Не можна бути вільним і одночасно стояти перед правителем із простягнутою рукою.
"Немає "хороших" і "поганих" українців. Немає українців, які підтримують Росію, як немає українців, що їм протистоять. Є просто українці та… росіяни. Навіть якщо в цих росіян український паспорт."
Україна, про яку розказують росіяни, не має нічого спільного із країною, в якій ми живемо. Це наче й не країна більше, а якась гіпертрофована версія нацистського концтабору з натиканими в кожному кутку газовими камерами для росіян.
"Я завжди повторював і не раз писав у блогах про те, що єдиний параметр, за яким Росію можна вважати великою державою, – це територіальний. Відповідно, лише внаслідок збільшення території свого проживання росіяни зможуть забезпечити зростання власної величі."
Вони вірять у створені пропагандою фейки, бо вважають, що визнавши свою помилку, виявлять слабкість і виставлять себе на посміховисько. Вони вірять у брехню, бо, врешті-решт, це дозволяє їм уявляти себе великими, могутніми та – не в останню чергу – почуватися захищеними.
А ще, мабуть, тому, що їм більше немає в що вірити.
Важко знайти справу, яка б вдавалася росіянам краще, ніж вигадування та підтримування всіляких міфів. Іншими словами – пропаганда.
Незалежність не отримують у подарунок, незалежність виборюють і здобувають.
Марно намагатися наздогнати, лише копіюючи.
Із Росією не дружать не тому, що Росія погана. Із Росією не дружать, бо це не вигідно передусім в економічному плані.
Я дуже хотів би, щоб Віктор Федорович Янукович теж опинився на лаві підсудних у Гаазькому суді. Але я реаліст і усвідомлюю, що Росія ніколи його не видасть. Янукович сам по собі Росії не потрібен. Росії потрібен живий приклад того, що проросійські політики з України завжди знайдуть прихисток на території РФ – хай там що вони накоїли у власній країні. Російська влада дбатиме, щоб український президент-утікач якнайдовше залишався при доброму здоров'ї, бо Янукович слугуватиме прикладом майбутнім маріонеткам, що лобіюватимуть інтереси Кремля в Україні: робіть, що заманеться, – розкрадайте мільярди, катуйте людей, поставте снайперів розстрілювати неозброєний натовп, – та, пропри все, ми завжди будемо раді забезпечити вам надійний тил.
Незалежність не отримують у подарунок, незалежність виборюють і здобувають. Українці зрозуміли це через двадцять чотири роки після розпаду радянського союзу.
Проблема криється не в якості пропаганди. Проблема прихована в категоричній відмові розпізнавати брехню, особливо, коли ця брехня суперечить заснованому на шовінізмі світогляду.
Мені стало шкода Микиту Сергійовича Михалкова, та водночас я розумів: він лише продукт – типовий, пихатий і пафосний – системи, котра його виховала: спочатку СРСР, згодом – путінської Росії. Він не може бути інакшим. Старигань помре, так і не збагнувши, наскільки помилявся. Не стосовно вибору українців. Стосовно того, що українці мають беззаперечне право цього вибору.
З іншого боку, дуже добре, що є такі, як Михалков, люди, що блискуче демонструють те, від чого ми, українці, активно віддаляємось.
Чому всі друзі-європейці, з якими я підтримую спілкування (а таких із часу навчання у Швеції чимало), думають, що основною і єдиною причиною Євромайдану була відмова Януковича підписати угоду про асоціацію з ЄС? Я однозначно "за" євроінтеграцію, бо прагну бачити свою країну частиною європейської спільности, але бути частиною Європи означає для мене поділяти європейські цінності, при цьому зовсім не обов'язково мати надпис "European Union" на першій сторінці паспорта.
На початку 2000-х Україна зависла поміж двох світів, прагнучи до цінностей західного світогляду, однак не позбувшись особливостей східного. Упродовж п'ятнадцяти років від здобуття незалежності українці зрозуміли, що таке свобода. 2014-го довели, що хочуть жити вільними, проте багато досі не усвідомили, що за свободу необхідно не лише боротися: за свободу необхідно платити, причому навіть після того, як її здобули.
