"Кожна дівчина свою зірку бачить. Одна до неї тягнеться, інша – за собою кличе, третя – дивиться на неї, і край"
* Любов – краще за життя. І щоби це зрозуміти, треба прожити ціле життя.
– Мамо, як до ранку не повернуся, значить – чи заміж виходжу, чи втопилася!
– З Богом, доню!
Хіба можна довірити коханні дню? Людські погляди розірвали б його на шматки лише за один такий день. І згадки б не залишилось. Ні…Любов – не для чужих очей. Любов – то таємниця. Незбагненна примха безросудного серця. Квітка папороті. Такі обійми під сонцем, не змусить ту квітку розпуститися вночі. Тільки – дві зорі, що раптом перестануть світити холодним блакитним вогнем,запалають теплим світлом любові і впадуть у своє кохання, як у темний безлюдний ліс, де на них уже чекає квітка папороті. І що його бідкатися про загублене життя? Любов – краща за життя. І щоби це зрозуміти, треба прожити ціле життя.
У народі кажуть: до тридцяти — не жонатий, до сорока — не багатий, виходить, зовсім пропащий.
— Отака дурна! — засміялася тихо. — Серце радіє, а я плачу…
очі мудрі, мов у старця, посмішка хмари розганяє і серце без гнилі
Нашо любов по ночах ховати? Любов то ж краса.
День. Він для роботи. І на небі, як хмар нема, тільки сонце. А вночі кожну дівчину своя зірка-любов зігріває.
"І що нам той день? – дивилася на Стьопку здалеку, гортала сумні думки. – Хіба можна було довірити кохання дню? Людські погляди розірвали б його на шматки за один такий день. І згадки б не лишилося. Ні… Любов – не для чужих очей. Любов – то таємниця. Незбагненна примха безрозсудного серця. Квітка папороті. Палкі обійми під сонцем не змусять ту квітку розпуститися вночі. Тільки – дві зорі, що раптом перестануть світити холодним блакитним вогнем, запалають теплим світлом любові і впадуть у своє кохання, як у темний, безлюдний ліс, де на них уже чекає квітка папороті. І що його бідкатися про загублене життя? Любов – краща за життя. І щоби це зрозуміти, треба прожити ціле життя."
Ох те кохання … Хоч скільки выд нього не бігай, а воно тебе до сільради за комір притягне!
Уночі кожна дівчина свою зірку бачить. Одна до неї тягнеться, інша за собою кличе, третя дивиться на неї і край.
"Любов – не для чужих очей. Любов – то таємниця. Незбагненна примха безрозсудного серця. Квітка папороті. Палкі обійми під сонцем не змусять ту квітку розпуститися вночі. Тільки – дві зорі, що раптом перестануть світити холодним блакитним вогнем, запалають теплим світлом любові і впадуть у своє кохання, як у темний, безлюдний ліс, де на них уже чекає квітка папороті. І що його бідкатися про загублене життя? Любов – краща за життя. І щоби це зрозуміти, треба прожити ціле життя"
Та ні! Справа не у тому, що рудий, як іржа, сліпий як кріт, ще й малий на зріст. Тетянка як у дзеркало гляне, так скаже — у людини душа повинна красивою бути, а не лице. А у німця й душа темна, незрозуміла. Мовчазний, знай курить і курить… Сяде на лавку, очі у землю і курить. І про що він отам собі думає?
"Мрії збуваються, треба тільки не здаватися і не опускати рук!"
Для людей краса – то кров з молоком. А ми з тобою молоко з кров'ю. Те саме, а люди очі заплюють.
* Для людей краса – то кров з молоком. А ми з тобою – малоко з кровю. Те саме, а люди очі заплюють. Нема у мене часу в чужі вікна довго заглядати.
* Хіба можна було довірити кохання дню? Людські погляди розірвали б його на шматки лише за один такий день. І згадки б нелишилось. Ні… Любов – не для чужих очей. Любов – то таємниця. Незбагнена примха безросудного серця…
Вона припала до Стьопки і накинула намисто на його шию: одне на двох, хомут-доля. Впряглися — тягніть! Далі, ніж на подих, — не відійти. Ближче, ніж зараз, — не буває.
