Хоробрість не завжди гарчить.Іноді хоробрість – це той тихий голос в кінці довгого дня,який промовляє : "Завтра я спробую знову".
Анна Ханнінгейк
Хто йде вперед, озброєний великими мріями, завжди сильніший від тих, у кого на руках самі лише факти.
…Але є й такі, хто на всі без розбору бар'єри кидається лобовою атакою, вважаючи здатність до компромісу смертельним гріхом,який лише за дивним збігом обставин не включили в хіт-парад гріхів у Біблії, і хто на жодній з мов світу не зможе проказати:'Я здаюсь'. Це-Овни, люди вогню, чиї неспокійні душі служать цитаделлю для палаючого Марса, а мізки-вмістилищем навіжених ідей. Так ось, за звичайних обставин Овни нічим не відрізняються від нормальних Homo Sapiens.Бігме,вони такі ж як усі…Щоправда, це тільки за звичайних обставин.Коли життя починає чавити негараздами, Овни перестають бути Homo Sapiens і перетворюються на малодосліджений наукою підвид Homo Aries (Людина Овен).У такому стані вони можуть похвалитися якими завгодно чеснотами, але тільки не розважливістю чи тверезим розумом…
Крім того, ще був потрібен дім, або для початку хоч би квартира в Києві! А затим ще дружину собі підшукати (обов’язково з великими цицьками, інакше ніхто не оцінить). Я розумів, що для всього треба гроші, багато-багато грошей. Я не розумів тільки одного: то вже були не мрії, а мотлох, стружки суспільної свідомості, які незабаром мали остаточно поховати під собою справжні мрії. Отак-от тихо і спокійно, набивши довбешку усіляким сміттям, розгубивши по дорозі увесь свій юнацький запал та окрилення, я увійшов у приземлену фазу свого життя. Фаза та зветься існуванням.
Я люблю аеропорти (міланський Лінате не беремо до уваги). Щось у них є виняткового і знадливого, чого не спізнати в жодних інших будівлях. Люди, які потрапляють всередину, відразу відчувають себе трішечки вищими, наче більш значущими від тих, хто залишається ззовні стін аеропорту, адже за кількадесят хвилин вони з колосальною стрімкістю піднесуться високо в повітря, набагато вище хмар, а за кілька годин – питимуть каву за тисячі кілометрів звідсіля. Ніхто з тих, хто зна-ходиться за межами кришталевих акваріумів-терміналів, не сміє навіть помріяти про таке.
Мрії матеріальні, мрії створені для реальності, без цього природа просто не дозволила б нам мріяти…
Я прийшов у цей світ, нічого не відаючи про його прозаїчність. Щойно наловчившись ходити без допомоги старших, ще зовсім малим курдупелем, я натягнув кашкета на вуха і з головою поринув у процес емпіричного пізнання навколишньої дійсності.
У нашому житті існує таке страшне слово: "потім". Є ще й інші, як от "якось воно буде" або "там побачимо", або "ще 5 хвилин… посплю ще тільки 5 хвилин, а потім…". Але серед усіх слово "потім" найстрашніше. Я ненавиджу це слово.
Важливо одне: яка ти людина, звідки прийшов і куди направляєшся.
Стокгольм ледачо добував до кіня безсніжну зиму 2008-го року, ховаючи під молочним світлом ліхтарів і перламутровим сяйвом вітрин вічну нудьгу ідеального міста.
КОЛИ ТИ ЗАБУВ СВОЮ МРІЮ???
Усе хороше має паскудну властивість раніше чи пізніше закінчуватися.
