Здавалося, її власна вартість ставала їй виразно перед душею, і вона мимоволі дорожила собою супроти свого окруження, не рівного їй. Ні, ні, в найбільшім убожестві, в найбільших злиднях додавали їй спомини про її предків сили і чинили гордою і неподатливою. Доля кепкувала собі з неї, зневажала її, але зломити — зломити не могла.
Покладала всю свою гордість в те — зносити своє сумне життя з аристократичною гідністю і не упадати духом. «І, — думала не раз, — чи ж се не ознака шляхетного походження?»
