Як можна бути залюбленим у те, чого не існує? — думав я. Як можна бути патріотом країни, якої немає на мапі? Як можна говорити мовою, яку давно заборонили? Як можна цікавитися старовиною, яка закінчилася так фатально?
Кстати, к морю мы так и не переехали, все время находились дела поважнее – то пьянка, то танцы, то футбол.
Софія не грала в Україну, вона нею й була — революційною, сильною, незрозумілою. Софія, як всі ми, несучи в собі прірву, цю прірву щоразу перестрибувала. Вона будувала й будувала. Себе, будинки, книжки. Це був її спосіб виживати в нашій внутрішній країні прірв.
Жінка, як уже до чогось звикне, то не розлучиться з тією звичкою до самої смерті.
Свобода – це велика відповідальність,
надто цінний матеріал, щоб роздавати її тим, хто її не цінує
Представьте теплый осенний денек. Знаете, у нас в степной части страны наступает иногда такое удивительное время, когда лета уже нет, а косоглазая придуравочная девочка-осень блуждает по городу в теплом оранжевом сарафане и делает вид, что не она буквально через месяц превратиться в старую ужасную ведьму, фактически в умершую женщину, которую забыли похоронить. И тогда она будет ходить под дырявым зонтом, покачивая мокрой гниющей шляпой, и ты станешь ужасаться тому, что она в профиль напоминает Анну Ахматову, а анфас – вылитая Леся Украинка.
Рідко який народ піддається так сильно паніці, як мосхи.
Зате зараз ми тріпочемо з тобою на теплому вітрі – легенькі, наче пелюстки. І як добре, що нас закріпили защіпками, а то хтозна куди б нас вітер заніс.
Але любити жінку – це трохи інакше, це як дихати, її можна любити, не втрачаючи незалежності і не зазіхаючи на її незалежність.
Я взагалі не впевнений, що ми колись знову станемо нормальними. Війна нас розполовинила. Одну половину тягне у бій, а другу – в рутину життя. І не знати, чи вдасться нам їх якось урівноважити.
Усі чоловіки мають однакове уявлення. У когось вони оформлені в барокові витребеньки, а в когось прості й примітивні. Але це не має значення. Бо має значення лише суть.
Коли гівном є все, то гівна, фактично, нема.
Про що мріє пересічний ніж? Про хліб? Цибулю? Ні, в кожного ножа є своя мрія – вбити. Ніж марить кров'ю. Сни, криваві й розкішні, палючі й солодкі, розквітають на його лезі. Кого хоче вбити ніж? Найперше – свого ж таки господаря.
Є безліч тупоголових чоловіків, які на сніданок панні пропонують ковбасу, яєшню, смажену бульбу або вчорашній олів'є з великою байдою хліба.
О жах! О кари Господні!
Тільки таке життя й приносить задоволення – життя задля життя. (Винничук)
аскетичність симпатично виглядає під час недільних богослужінь, та рідко спияє родинній гармонії.
вміти побачити, уміти пережити ще не значить уміти все згадати й розповісти.
… с первыми неделями сентября всегда наступала новая жизнь, независимо от школы, независимо ни о чего. (с) Рафаєєнко
(с.195)
Моєї люті ставало на цілий світ. Світ про це не здогадувався. (Жадан)
