Показувати по: 20

Цитати письменника Сергія Жадана

Всі ми хотіли стати пілотами. Більшість із нас стали лузерами.

– Ти ж, мабуть, хотіла поїхати? Що тебе тут може тримати?

– Ну як що? – відповіла вона подумавши. – Завжди є речі, котрі нас тримають.

– Ну послухай, тримає, як правило, впевненість у завтрашньому дні. В тебе є впевненість у завтрашньому дні?

– Ні, – призналась вона, – немає. Але в мене є впевненість у дні вчорашньому. Іноді вона теж тримає.

* Головне – мир в душі. І ноги в теплі.

…дурдом якийсь, така срака, просвіту нема, але згадую Майдан і вірю, що світло буде…»

І я вірю. А ти?

майже усі волонтери — гарні люди. Така особливість.

що більше ми можемо, то більше від нас вимагається…

Любов нищить

усі наші уявлення про рівновагу.

Можемо забуватись і відступати вбік,

можемо відмовлятися від того, що говорили,

можемо цілувати ніч у чорні губи –

ми єдині, кого торкався нічний вогонь,

ми єдині, хто вірить,

ми єдині, хто ніколи

в цьому не зізнається.

Одним із простих рецептів щастя як у буддистів, так і в християн є допомога тим, кому зараз гірше, ніж тобі.

Як можна бути залюбленим у те, чого не існує? — думав я. Як можна бути патріотом країни, якої немає на мапі? Як можна говорити мовою, яку давно заборонили? Як можна цікавитися старовиною, яка закінчилася так фатально?

Роки викристалізовують нас. Розділяють справжні цінності від емоційних і хвилинних.

Ми, Гєра, тут всі разом, розумієш? Я знаю, про що говорю. Справа не в церкві і не в наркотиках. Справа у відповідальності. Та вдячності. Якщо в тебе це є – маєш шанс померти не останньою скотиною.

Томущо кожна дорога – це наша радість і втома,

тому що кожна зупинка – це наші тиша й самотність,

тому що ми завжди знаємо, хто нас чекає вдома,

знаємо, що таке відданість і що таке незворотність.Кожному з нас буде що розповісти по смерті,

хоча кожен із нас не вірить у її можливість.

Небо нам нагріває наші куртки подерті.

Я маю серце – і саме тому розумію його важливість.Я маю голос – і саме тому вмію порозумітись,

і ця дорога насправді може бути легкою,

бо над нею завжди висить теплий місяць,

і його завжди можна торкнутись рукою.

Чим кращі книги ти читав, тим гірше спиш.

Кстати, к морю мы так и не переехали, все время находились дела поважнее – то пьянка, то танцы, то футбол.

Софія не грала в Україну, вона нею й була — революційною, сильною, незрозумілою. Софія, як всі ми, несучи в собі прірву, цю прірву щоразу перестрибувала. Вона будувала й будувала. Себе, будинки, книжки. Це був її спосіб виживати в нашій внутрішній країні прірв.

І я знаю, найтяжче, що у нас є, — це наша пам’ять.

А найгірше, що вона лише тяжчає з кожним роком.

Оминатимуть ці повітряні коридори,

де настільки щільне минуле,

що час зупиняється в ньому, ніби серце в покійнику

Втрачати голову розумніше в перевірених місцях.

Адже все залежить від нас. Перш за все – наше бажання бодай щось пам’ятати. І наше бажання не пам’ятати нічого.

Тому що кожна дорога – це наші радість і втома,

тому що кожна зупинка – це наші тиша й самотність,

тому що ми завжди знаємо, хто нас чекає вдома,

знаємо, що таке відданість і що таке незворотність.Кожному з нас буде що розповісти по смерті,

хоча жоден із нас не вірить в її можливість.

Небо нам нагріває наші куртки подерті.

Я маю серце – і саме тому розумію його важливість.Я мою голос – і саме тому вмію порозумітись,

і ця дорога насправді може бути легкою,

бо над нею завжди висить теплий місяць,

і його завжди можна торкнутись рукою.І тому ми будуємо цю дорогу з тиші та глею,

протягуємо її, ніби нитку, лишаємо за собою,

між голосом і мовчанням, між небесами й землею,

між темрявою і світлом, між забуттям і любов*ю.